Сторінка
3

Суспільний продукт

1. Наростання потенціалу стабільності еволюційного процесу, що виявляється в постійному відновленні структур та функціональних характеристик біосфери (гомеостаз) і збереженні прогресивного спрямування її історичного розвитку (гомеорезис).

2. Каналізований характер органічної еволюції, що виражається в наявності її домінантної направленості, яка виражається принципами заборони (обмеження) на рівні онто- та філогенезу. Врахування цієї закономірності дозволяє описувати динамічні процеси біосфери на основі існуючої традиції строгого кількісного аналізу систем фізшсо-хімічної природи у відповідності з принципами збереження.

3. Асинхронна структура еволюційного процесу, що проявляється в першу черг}' в нерівномірності розповсюдження життя в різних ареалах біосфери. Ця нерівномірність в значній мірі залежить від конкретного співвідношення внутрішніх та зовнішніх факторів детермінації загальної направленності еволюції органічного світу.

4. Векторна направленість еволюційного процесу, що виявляється в необоротності розвитку біологічних структур.

Аналізуючи геохімічні процеси в біосфері Землі, В.І.Вернадський прийшов до висновку, що в сучасну епоху їх неможливо описати навіть враховуючи прискорення речовинно-енергетичного обміну, внесене живою речовиною. Виявився ще один надзвичайно важливий фактор - поява мислячої істоти, людини. Прийшовши до висновку про те, що еволюція видів переходить в еволюцію біосфери, він відзначив, що в наш час намітились ознаки до її переходу в якісно новий стан.

Ця ідея була висловлена ним під час читання курсу лекцій з геохімії та біогеохімії в Сорбонському університеті в період перебування у Франції в 1922-1927 рр. Один із слухачів цих лекцій, французький математик Едуард Леруа, виступаючи на семінарах, що проводились визначним філософом Анрі Бергсоном, звернув увагу на те, що В.І.Вернадський творить концепцію нової оболонки Землі - ноосфери. Цей термін набув широкої популярності в роботах іншого видатного французького філософа XX сторіччя Тейяра де Шардена. Шарден визначав ноосферу як деяку ідеальну «мислячу» оболонку Землі, формування якої пов'язано з виникненням та розвитком людської свідомості.

Як підкреслює О.М.Адаменко, Шарден вважав, що з часом і конечною необхідністю ноосфера замкнеться в собі, і що не в просторовому, а в психічному напрямі вона знайде, не полишаючи Землі і не виходячи за її межі, лінію своєї втечі. Тобто відбудеться відокремлення свідомості від своєї матеріальної матриці, щоб мати можливість «своєю силою спочивати в базі - омезі» - тобто повернутися до того, з чого починався розвиток Всесвіту.

Сам В.І.Вернадський певний час не використовував цей термін, і лише з початком 30-х років у його працях почало з'являтись поняття «ноосфера». Однак зміст його відрізнявся від розуміння Леруа та Шардена.

Прийшовши до висновку, що біосфера еволюціонує, В.І.Вернадський зазначав, що поява людини і зміни, внесені в біосферу людською діяльністю, є природним етапом цієї еволюції і що внаслідок них біосфера з необхідністю повинна корінним чином змінитись і перейти в свій новий стан - у ноосферу - сферу людського розуму, таку біосферу, в якій людська свідома діяльність стає визначальним фактором існування та розвитку.

Важливим для розуміння концепції ноосфери є визначення часу її появи. У працях В.І.Вернадського часто можна зустріти тезу про виникнення ноосфери разом з появою людини як істоти мислячої. Але він звертав увагу на те, що це твердження має сенс в рамках геологічного часу, де існування людства є короткою миттю, під час якої відбуваються якісні, корінні зміни в структурі та функціонуванні біосфери. Саме в такому сенсі він зазначав, що на наших очах біосфера різко змінюється, перебудова її науковою думкою, через організовану людську працю не є випадкове явище, що залежить від волі людини, це стихійний природний процес, корені якого лежать глибоко і який готувався еволюційним процесом, тяглість якого вимірюється мільйонами років.

З точки ж зору історичного часу життя людського індивіда ми можемо говорити лише про те, що ноосфера є своєрідним «світлим майбутнім» для людства, єдиною альтернативою вмиранню природи внаслідок людської діяльності по її перетворенню і, разом з тим, смерть самої людини як біологічної істоти, що буде позбавлена природніх умов свого існування. Тому «переведення» біосфери в її якісно новий стан - в ноосферу є одним з найважливіших завдань, які стоять перед людством сьогодні. За образним висловом В.І.Вернадського людство, взяте в цілому, перетворюється в потужну геологічну силу. І перед ним, перед його думкою і працею виникає питання про перебудову біосфери в інтересах вільномислячого людства як єдиного цілого. Цей новий стан біосфери, до якого ми, не помічаючи цього, наближаємося, і є ноосфера.

Чому ж перед людством «виникає питання про перебудову біосфери»? Чи не є більш доцільним не втручатися у відшліфовані мільйонами років процеси речовинного та енергетичного обміну між складовими частинами біосфери, адже ті природні умови, в яких змогла з'явитись людина як біологічна істота, створила саме біосфера. Проблема полягає в тому, що в силу специфіки свого способу існування людина, ставши істотою соціальною, перестає пристосовуватись до оточуючого природного середовища як інші живі організми, а пристосовує його до своїх цілей і потреб. Таке пристосування стає можливим внаслідок здатності людини до пізнання оточуючого світу та, на цій основі, його матеріального перетворення.

Однак людина (і людство в цілому) не може пізнати світ весь і одразу, а, отже, і перетворити його, це є тривалим і складним процесом. Тому вона пізнає його « частинами» і перетворює також. Результатом цього є «частковість» в освоєнні природи, супроводжувана «частковістю» існування людини, відчуження людини від природи, людини від людини, суперечність між людською сутністю та існуванням.

Частковість пізнання та освоєння природного простору призводить до того, що людина, втручаючись в колообіги речовини та енергії в біосфері, порушує функціонування механізмів підтримки динамічної рівноваги між її складовими частинами. Якщо на ранніх етанах існування людського суспільства природа була здатною справлятись з цими порушеннями за допомогою своїх традиційних методів встановлення рівноваги (в першу черг}' через позбавлення «порушників» харчової бази), то з наростанням обсягу знань людства, а разом з тим і сукупної продуктивної сили, їй стає все важче це робити без серйозних наслідків для існування самої біосфери.

В сучасну епоху, коли сукупна виробнича потужність людства стала порівняною з геологічною силою, біосфера почала швидко втрачати здатність до відтворення своїх основних характеристик. Крім того людина значно пришвидшила протікання геохімічних процесів на Землі, і природа просто «не встигає» переробляти результати людської діяльності. Людина також створила багато таких речовин, які не існували в природі до неї і для яких вона не виробила способів та механізмів утилізації.