Сторінка
4

Сімейні доходи. Мінімальний і оптимальний споживчий бюджет

Для України, яка прагне до побудови соціально орієнтованої ринкової економіки, важливим є досвід здійснення соціально-екологічної політики в індустріально розвинутих країнах з демократичними політичними режимами. Серед багатоманітних точок зору на основі інструментарію реалізації екологічних цілей суспільства можна вичленити два основних підходи.

До першого належать прихильники неокласичної економічної школи, які розглядають екологічну проблему з точки зору загальних умов досягнення ринкової рівноваги між екологічними цілями суспільства та інтересами суб'єктів господарювання і пропонують введення «квазіціни» на природні ресурси та різке обмеження втручання держави в конкретні процеси.

Другого підходу дотримуються кейнсіанці, які розглядають природу як своєрідний капітал, якісний та кількісний потенціал якого потребує збереження цілісності, підтримки корисних якостей та відтворення без збіднення при втручанні держави на макрорівні.

В ході досить тривалої природоохоронної практики в індустріально розвинутих країнах виробилась система досить ефективних інструментів здійснення соціально-екологічної політики, які можна звести до таких основних груп:

І. Безпосереднє здійснення державою різноманітних заходів природоохоронного характеру:

1) організація та фінансування науково-дослідних робіт та дослідно-конструкторських розробок, підготовка кадрів спеціалістів з питань природоохоронної діяльності, систем інформаційного забезпечення соціально-екологічної політики;

2) планування та облаштування територій, регулювання процесів землекористування, територіальне розміщення господарських об'єктів;

3) здійснення конкретних заходів загальнонаціонального рівня по окремих проектах соціально-екологічної політики

(відновлення лісів, охорона прибережних вод, утримання заповідників та національних парків і т.д.);

4) виконання зобов'язань у рамках міжнародних угод з питань охорони довколишнього середовища, участь в їх підготовці, в діяльності міжнародних природоохоронних організацій.

II. Державне економічне регулювання і підтримка соціально-екологічної діяльності приватного сектора:

1) прямі та непрямі субсидії приватним фірмам та місцевим органам влади на здійснення ними соціально-екологічної діяльності;

2) кредити за низькими відсотками фірмам, що займаються соціально-екологічної діяльністю;

3) надання режиму прискореної амортизації екотехніки, що сприяє її прискореному оновленню та вдосконаленню;

4) пільгові ставки на непрямі податки на продаж екотехніки приватними виробниками або й повне звільнення від них;

5) податкові пільги на прибутки від власних соціально-екологічних програм приватних фірм;

6) пільгові тарифи на переробку муніципальних відходів та стимулювання участі в цьому секторі економіки приватного сектора.

III. Державні заходи, направлені на примус природо-користувачів до охорони оточуючого середовища:

1) екологічна експертиза державними природоохоронними органами господарських об'єктів та заборона їх введення в дію у випадку невідповідності існуючим вимогам охорони оточую­чого середовища;

2) розробка соціально-екологічних нормативів, норм та стандартів господарської діяльності та контроль за їх дотриманням всіма суб'єктами природокористування;

3) стягнення платежів з приватних природокористувачів за виконання цільових програм переробки та захоронения промислових відходів;

4) стягнення платежів за забруднення оточуючого середовища з суб'єктів природокористування і фінансування на їх

основі загальнонаціональних заходів охорони оточуючого середовища та проведення наукових досліджень;

5) стягнення штрафів за порушення соціально-екологічного законодавства суб'єктами природокористування незалежно від їх статусу.

IV. Спонукальні заходи держави, що направлені на охорону природи:

1) спонукальні прогресивні відрахування за перевищення норм забруднення оточуючого природного середовища;

2) купівля-продаж прав суб'єктами природокористування на забруднення оточуючого природного середовища;

3) укладання угод між державою та галузевими об'єднаннями виробників чи великими корпораціями про добровільне обмеження обсягів викидів забруднюючих речовин без компенсацій з боку держави.

Застосування цих інструментів дозволяє перевести проблему реалізації соціально-екологічної політики з області декларування бажаного та закликів до свідомості, апеляції! до сумління та почуття відповідальності перед майбутніми поколіннями за долю планети (що, звичайно ж, є дуже важливою складовою умов ліквідації загрози глобальної екологічної катастрофи) в площину конкретної управлінської діяльності по регулюванню відносин в системі «суспільство-природа» з метою їх оптимізації та гармонізації. При цьому створюються умови поєднання особистого інтересу природокористувачів з загальним інтересом, а механізми функціонування ринкової економіки починають працювати не на шкоду, а на користь природному середовищу.

Здатність людини адаптуватись до нових умов існування, до випереджального відображення своїх відносин з природною системою, раціонального аналізу причин своїх помилок та прогнозування можливих наслідків своїх дій, перебудова суспільної організації на основі нових, екосумісних, соціально-економічних та соціально-політичних ідеалів - ось головна передумова подолання людством сучасної глобальної екологічної кризи і подальшого прогресивного розвитку. Соціально-екологічна політика виступає як один з найважливіших засобів досягнення гармонії у відносинах людини і природи.

Література:

1. Беляков О.О. Масова комунікація та екологічна політика. -К.,2001.

2. Васюта О.А. Проблеми екологічної стратегії України в контексті глобального розвитку. - Тернопіль, 2001. - С.75-124.

3. Гардашук Т.В. Екологічна політика та екологічний рух: сучасний контекст. - К., 2000.

4. Глобальная экологическая проблема / Под. ред. Г.М. Морозова, Р.А. Новикова. - М., 1988. - С.73-106.

5. Гор А. Земля в рівновазі. Екологія і людський дух. - К., 2001. - С.336-360.