Сторінка
3

Сімейні доходи. Мінімальний і оптимальний споживчий бюджет

Хоча в кожній з країн соціально-екологічна політика має свою специфіку, що зумовлюється особливостями культури, історичних умов розвитку, рівнем економічного розвитку та багатьма іншими факторами, все ж можна виділити в ній такі основні напрямки:

1) реалізація суб'єктами природокористування за сприяння та контролю з боку держави програми раціонального природокористування, економії сировини, енергії та матеріалів;

2) корінна заміна характеру виробничої діяльності з точки зору екологічних наслідків, впровадження маловідходних та безвідходних, екологічно чистих технологій, замкнення циклів водоспоживання, екологічна безпека роботи підприємств, виробництво екологічно чистих продуктів харчування;

3) інформаційність та гласність екологічних експертиз, доступність екологічної інформації для всіх громадян держави;

4) формування екологічної свідомості та екологічної культури, екологічної відповідальності у всіх членів суспільства і, в першу чергу, у керівних працівників, які уповноважені приймати управлінські рішення;

5) участь у міжнародному співробітництві з соціально-екологічних проблем.

Для успішної реалізації головної мети соціально-екологічної політики в руках держави зосереджуються такі основні механізми:

1) виробничо-технічний потенціал соціально-екологічної діяльності, який включає сукупність матеріальних та духовних засобів суспільного виробництва (обладнання, технології і т.п.);

2) науково-інформаційне забезпечення, що включає в себе як самі знання про характер взаємовідносин суспільства та природи, про наслідки антропогенного втручання в природні

процеси і конкретний стан як глобальної, так і регіональних та локальних соціоекосистем;

3) механізм реалізації соціально-екологічної діяльності, в тому числі економічні важелі управління виробничою природо-перетворюючою діяльністю, система правових актів, що регулюють в масштабах всього суспільства соціоприродні відносини, соціально-екологічна культура суспільства.

4) механізм реалізації міжнародних, національних, регіональних, галузевих та місцевих природоохоронних програм.

Однак конкретне застосування тих чи інших механізмів, в значній мірі, залежить від соціально-політичних орієнтирів конкретного суспільства. В колишніх країнах так званого «реального соціалізму» головним інструментом реалізації соціально-екологічних ідей суспільства було командно-бюрократичне адміністрування. Маючи певні позірні переваги

- керівництво з єдиного центру, можливість взаємопогодження стратегій природоспоживання суб'єктів виробничої діяльності

- ця система виявилась надмірно залежною від волі конкретного управлінця і від можливих суб'єктивних управлінських помилок практично на всіх рівнях прийняття рішень, а чи то й навмисних шкідливих дій (аварія на Чорнобильській АЕС, проекти перекидання вод рік Сибіру в Середню Азію, надмірна концентрація певних видів промислового виробництва в деяких регіонах - хімічного в Сіверськодонецьку, Лисичанську та Рубіжному чи чорної металургії в районі Запоріжжя-Донецька-Маріуполя і т.п.).

Цікаві дані про ефективність вирішення проблем соціально-екологічного характеру в умовах «реального соціалізму» почали з'являтись при переході цих країн до західних стандартів життя в процесі приєднання до європейських економічних структур. За оцінками Світового банку, приведення системи водопостачання Польщі у відповідність з нормами ЄС може обійтись країні в суму близько 40 млрд дол., а на зменшення викидів сірки необхідно 3,5 млрд дол. За оцінками польських спеціалістів, затрати на програми з контролю забруднення оточуючого середовища в найближчі 10-20 років досягнуть суми в 20 млрд дол. За оцінками «Уорлдуотч», для того, щоб привести стан природного середовища у східній частині Німеччини до західних стандартів, необхідно затратити від 249 до 308 млрд дол.

Для визначення ступеня ефективності реалізації соціально-екологічної політики використовують ряд критеріїв. Серед них:

1) рівень екологічної свідомості і культури суспільства;

2) рівень інформаційно-технічного забезпечення процесу реалізації завдань соціально-екологічної політики;

3) економічний критерій (ступінь врахування у виробничих процесах завдання комплексної переробки сировини, включення як складової виробництва задачі утилізації продукту після його споживання, поєднання задач забезпечення сталого економічного, соціального, політичного та духовного розвитку соціуму з задачами захисту довкілля, збереження його придатним для життя і здоров'я людей);

4) дієвість екологічного законодавства, обов'язковість виконання його норм всіма суб'єктами природокористування.

Головним критерієм ефективності здійснення соціально-екологічної політики, що поєднує в концентрованій формі всі інші, є здоров'я членів суспільства (біологічне, соціальне, психічне) та реальна демографічна ситуація.

Соціально-екологічна політика для того, щоб бути максимально ефективною, повинна базуватись на наступних принципах:

• історизму;

• суспільної доцільності;

• системності;

• комплексності;

• забезпечення сталого розвитку;

• біосферизму;

• адаптації;

• планетарної єдності;

• пріоритету екологічної безпеки.

Як наголошує О.А.Васюта, надзвичайно важливим є усвідомлення владою і суспільством того, що здійснення екополітики вимагає не лише часу, коштів, загальнонаціональних зусиль, а й послідовної комплексної інтеграції екологічних імперативів та окремих їх елементів до здійснюваного нині процесу формування економіки на засадах створення механізмів її ринкової регуляції.