Сторінка
2

Економічна теорія: предмет, методи та функції

Економічна теорія, тобто політична економія — історична наука, вона розкриває закони розвитку економіки та методи її пізнання.

Капіталістичні відносини почали складатися передусім у сфері торгів­лі. Тому і перша школа буржуазної політичної економії — меркантилізм, представники якої вважали, що джерелом багатства країни є торгівля.

Школа фізіократів (XVII-XVIII ст.) вважала, що джерелом багатства суспільства є виробництво, але тільки сільськогосподарське.

Засновник цієї школи французький економіст Франсуа Кене (1694—1774) у праці «Економічна таблиця» та деяких інших дослідженнях доводив, що єдиним джерелом багатства є сільське господарство, і вперше в історії економічних учень зробив спробу охарактеризувати річний процес від­творення у цілому. В основі цього процесу лежить еквівалентний обмін. Виходячи з цього, Ф. Кене розкривав неспроможність меркантилізму ото­тожнення багатства з грошима, трактування обігу як джерела багатства. Фізіократи обгрунтували, що джерелом нових продуктів, додаткової вар­тості є не сфера обігу, а саме сфера виробництва. Проте їхня історична обмеженість полягала в тому, що вони вважали продуктивною лише зем­леробську працю, а в промисловості, на їхню думку, працівник лише змі­нює форму речовини, яка дається йому землеробом.

Класична політична економія дістала свою назву тому, що основним об'єктом дослідження стало виробництво незалежно від його галузевих особливостей, а також розподіл благ. Започаткував цей напрям у економічній думці Уїльям Петті (1623—1687). Саме він на відміну від меркантилістів, що спиралися на поверхові явища економічного життя, зробив спробу проникнути в сут­ність економічних процесів і пояснити їх.

Подальший розвиток, збагачення і конкретизацію ці підходи знайшли в англійського економіста Адама Сміта (1723—1790). У «Дослідженні про природу і причини багатства народів» (1776) він довів, що разом з поді­лом праці розвивається обмін, що гроші — це не вигадка людей, а атри­бут самого обміну, що вони є товаром. Вартість товарів А. Сміт визна­чав тільки за втіленою у них працею. Він розрізняв споживну та мінову вартість.

Видатним представником цього напряму економічних учень є відомий англійський економіст Давід Рікардо (1772-1823). Його головна праця «Засади політичної економії і оподаткування» (1817) свідчить, що він був буржуазним ідеологом епохи промислового перевороту.

3. Методи і функції економічної теорії

Під методом пізнання звичайно розуміють спосіб досягнення мети. Він є робочим інструментом, засобом пізнання предмета, що вивчається.

- Метод наукової абстракції

- Метод аналізу і синтезу

- Поєднання кількісною і якісного аналізу

- Математичні і статистичні методи

- Метод логічного та історичного підходу.

- Метод порівнянь

- Індукція і дедукція. Індукція — це рух думки від одиничного до всезагального, від знання нижчого ступеня спільності до знання ви­щого її ступеня. Дедукція — рух думки від всезагального до оди­ничного.

- Метод аналогії означає перенесення властивості (сукупності властивостей) одного явища на інше.

Слово «функція» в дослівному перекладі з латинської озна­чає «виконання, звершення». Якщо ми говоримо про функції еконо­мічної теорії, то хочемо показати, які завдання виконує ця наука, яке коло її обов'язків перед людством, які її роль і призначення.

Економічній теорії властиві такі функції:

Теоретико-пізнавальна функціяполягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів і категорій, суттєві причинно-наслідкові зв'язки економічних процесів.

Практична функція полягає в тому, щоб практично запровадити нові методи господарювання, використання економічного досвіду інших країн, впровадження прогресивних форм власності. Для України її суть полягає в тому, щоб практично втілити найоптимальніші шляхи виходу України з економічної кризи і поступово перейти до соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Світоглядна (виховна) функція – це формування економічного світогляду. Для України її суть полягає в тому, щоб психологічно підготувати людину, яка нормально буде сприймати ринок.

4. Економічні потреби та їхня структура

Поняття «потреба» дуже містке. Людина має систему най­різноманітніших потреб: фізіологічних, інтелектуальних (духовних), соціальних тощо. Колектив залежно від сфери діяльності має свої специфічні потреби. Скажімо, потребами підприємства, що вироб­ляє одяг, є розвиток його потужностей, запровадження нових мо­делей, зростання прибутку підприємства і доходів кожного його члена. Потребами народу (нації) є зростання економічного, наукового, технічного, духовного потенціалу країни, гарантуван­ня п зовнішньої безпеки, технічної, технологічної та культурної не­залежності.

Є потреби самозахисту (безпеки, захищеності), потреби поваги (визнання, самоповаги), потреби у любові, духовній близькості, по­треби самоутвердження, саморозвитку тощо. Проте ми розгляда­тимемо потреби, що пов'язані зі сферою господарської діяльності. Вони дістали назву економічних потреб.

Економічні потреби — це необхідність у життєвих благах, ба­жання володіти ними і використовувати за призначенням.