Сторінка
2
Другу групу утворюють специфічні економічні закони. Це закони, що діють лише в межах одного способу виробництва. Вони виражають сутність історично визначених виробничих відносин, які виникають на основі тих чи інших форм власності на засоби виробництва, характерних для якогось конкретного суспільного ладу. Так, наприклад, феодалізм має свої специфічні економічні закони, капіталізм-свої, а соціалізм-інші.
Будь-який спосіб виробництва має багато властивих йому специфічних законів, кожний з яких регулює функціонування якоїсь окремої сфери економічної системи. Але серед них виділяється один, який виражає найбільш глибинні зв’язки даногоспособу виробництва, його мету засоби досягнення цієї мети. Цей закон називається основним економічним законом формації. До третьої групи економічних законів, які не можна віднести ні до загальних, ні до специфічних. Вони виражають такі особливості виробничих відносин які властиві декільком способам виробництва, і тому діють лише в їхніх межах. До них відносяться, наприклад, закони товарного виробництва: закон варнтості, закон попиту і пропозиції, закон грошового обігу. Ці закони отримали назву особливих законів.
2. Національний продукт його форми та види.
Визначальним показником економічного розвитку країни є валовий внутрішній продукт (ВВП)., який відображає загальну ринкову вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених в країні за рік.
Для цілей економічного аналізу використовується показник валового національного продукту (ВНП).
Валовий внутрішній продукт і валовий національний продукт взаємопов’язані, але не тотожні. Якщо ВНП відображає результати виробничої діяльності національного капіталу, тобто включає певну кількість товарів і послуг, створених на підприємствах, що знаходяться за кордоном, то до складу ВВП, включається вся продукція, створено на території даної країни, в тому числі й іноземним капіталом, це означає, що ВВП і ВНП співпадають в тій частині, яка охоплює товари і послуги, створені національним капіталом на території даної країни. Другою ж частиною ВНП є продукція, створена національним капіталом за кордоном, а ВВП, відповідно продукція, створена іноземним капіталом на території даної країни. Перевищення ВНП над ВВП означає, що вітчизняні підприємці за кордоном створюють продукції більше, ніш іноземні підприємці і даній країні, і навпаки. В офіційних статистичних публікаціях, в Україні використовується показник ВВП.
Як на практиці виміряти обсяг ВНП? Як визначити вартісний обсяг виробництва кінцевих товарів і послуг у країні?
Суми виплаченої власникам ресурсів (сировини, матеріалів, робочої сили), утворять їх власні доходи у вигляді заробітної плати, прибутку, ренти, відсотка та ін. Таким чином, вартість будь-якого товару можна розглядати, з одного боку, як величину витрат на його придбання, а з іншого боку як суму доходів, пов’язаних з його створенням. Якщо ж додати всі витрати на придбання всіх товарів і всіх послуг, з одного боку, і зробити те ж саме із сумою всіх доходів, що отримуються творцями товарів і послуг, з іншого боку, то ми отримуємо одну і ту ж загальну суму, яка і буде виражати ВНП, виміряний двома абсолютно еквівалентним способом. (Якщо бути більш точним, то ВНП, виміряний як сума доходів, включає, крім таких доходів, також амортизацію і непрямі податки, що сплачують підприємцями, але це уточнення обґрунтування якого дане нижче, не змінює загального принципу.
З точки зору „витратного” підходу до визначення ВНП його структура включає чотири компоненти:
по-перше, особисті споживчі витрати;
по-друге, валові інвестиції;
по-третє, державну закупівлю товарів і послуг;
по-четверте, чистий експорт.
Особисті споживчі витрати включають витрати на купівлю товарів повсякденного попиту, товарів тривалого користування і оплату послуг. У розвинених країнах цей елемент сукупного попиту відіграє вирішальну роль, займаючи домінуюче місце в сукупних витратах. Безперервно зростає частка витрат на послуги в сукупних витратах населення. Потрібно зазначити, що, хоч ця стаття носить назву „особисте споживання”, по ній проходять і витрати, які за своєю економічною природою носять характер інвестицій (наприклад, купівля автомобіля для особистого користування).
Валові інвестиції охоплюють всю суму капіталовкладень сектора, здійснених в даному році все-кредитні країни. Точно кажучи, інвестиції можуть здійснюватися і в цінні папери, але в цьому випадку вони виключаються. Валові інвестиції використовуються для наступних цілей:
- будівництво виробничих будівель і службових приміщень;
- придбання обладнання;
- приріст виробничих запасів;
- житлове будівництво.
Валові інвестиції складається у розвинених країнах 16-19% ВНП. З теоретичної точки зору як інвестиції виступають і вкладення у людський капітал, з урахуванням таких частках інвестицій у ВНП досягає 1/3 його величини. Не входять до цієї групи витрати на придбання цінних паперів, хоч вони і носять назву „інвестиції”. Це так звані фінансові інвестиції на відміну від виробничих.
Необхідність обліку вкладень у виробничі запаси в складі валових інвестицій випливає з того, що ВНП включає вартість вироблених кінцевих товарів і послуг, частина яких може і не бути реалізована в даному році. Тому збільшення запасів розглядається як інвестиції зі знаком „плюс”, а зменшення – як інвестиції зі знаком „мінус”. Сам факт падіння рівня запасів означає, що суспільство в даному році купує більше, ніж воно виробило в цьому ж році.
Саме поняття „ валові” означає, що ці витрати охоплюють усі вкладення в сукупний капітал суспільства, незалежно від того, чи відбувається при цьому заміна частини капіталу, що вибуває з виробництва в поточному році, в наслідок фізичного або іншого зносу. З урахуванням же цієї обставини частина валових інвестицій являє собою амортизацію основного капіталу, а інша частина, звана чистими інвестиціями, йде на приріст капітальної вартості. ВНП за вирахуванням амортизації утворює чистий національний продукт(ЧНП). Частка а амортизації складає в розвинених країнах до 10 % ВНП.
Державні закупівлі товарів і послуг(державне споживання) включає витрати центральних і місцевих органів влади на забезпечення функціонування відповідних державних органів і служб: витрати на оборону, утримання чиновників, правоохоронних органів, освіти, судів та ін. До складу державних закупівель не включаються трансфертні виплати. Разом державна закупівля і трансфертні виплати утворюють державні витрати, причому трансфертні виплати становлять більшу частину державних витрат, а держзакупівля – меншу. У складі держзакупівель витрати центральних органів влади звичайно становлять меншу частку, а місцевих органів – більше.
Завантажити реферат