Сторінка
3

Соціальне партнерство

• оплата праці, підвищення рівня доходів;

• умови праці та відпочинку;

• соціальний захист та задоволення духовних потреб;

• заключні положення.

Галузеві домовленості визначають напрям соціально-економічного розвитку країни. Учасниками галузевих домовленостей можуть бути також три сторони — відповідні профспілки (інші уповноважені працівниками представницькі органи), роботодавці (об'єднання роботодавців), Міністерство праці та соціальної політики України. Галузеві домовленості орієнтуються головним чином на інтереси робітників та роботодавців певної галузі при одночасному обліку параметрів рішення соціально-економічних проблем в міжгалузевому плані.

Регіональні домовленості укладаються між представницькими органами найманих робітників (як правило, територіальними радами профспілок), об'єднаннями роботодавців і територіальними органами виконавчої влади. Роботодавці та робітники підприємств і організацій, розміщених у конкретних регіонах, в процесі переговорів про умови праці повинні виходити з економічних умов виробництва в регіоні та адекватних їм трудових відносин. Оскільки ринок праці формується на окремих територіях, це об'єктивно робить регіональні відносини найважливішим інструментом соціального партнерства, їх значення полягає у тому, що вони є першим щаблем децентралізованого регулювання трудових відносин, включаючи умови оплати праці.

Колективний договір є двостороннім і укладається в організаціях і на підприємствах для регулювання трудових відносин між робітниками (профспілковим комітетом) і роботодавцями (адміністрацією). Колективний договір підприємства регулює трудові відносини, конкретизуючи, доповнюючи та розвиваючи норми, що прийняті в галузевій, регіональній та генеральній домовленостях. При цьому враховується також фінансовий стан підприємства.

Предметом колективного договору можуть бути взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, а саме:

• зміни в організації виробництва і праці;

• регулювання зайнятості;

• режим роботи, тривалість робочого часу та відпочинку;

• умови та охорона праці;

• форми та системи оплати праці, що використовуються для різних категорій та груп працівників;

• розміри тарифних ставок та посадових окладів за ступенями робіт та посадами працівників;

• види і розміри доплат, надбавок, премій, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, умови їх надання;

• умови оплати праці за роботу в понаднормовий час; час простою, що мав місце не з вини робітника, при виготовленні продукції, яка виявилася бракованою, тощо;

• житлово-побутове, культурне, медичне обслуговування, організація оздоровлення та відпочинку працівників;

• взаємні зобов'язання сторін щодо виконання досягнених домовленостей.

Необхідно звернути увагу, що тарифні домовленості на національному рівні мають більш соціальний, ніж економічний характер.

Тристороння процедура узгодження інтересів соціальних партнерів за участю уряду іноді має необов'язковий і формальний характер, бо сторони фактично не несуть відповідальності за зрив домовленостей. На відміну від більшості західних держав, у яких колективні договори і домовленості вважаються нормативними документами на рівні закону, у нас вони в багатьох випадках мають характер рекомендацій.

МОП прийняла низку нормативних актів, що передбачають встановлення положень про заробітну плату шляхом тристоронніх переговорів за участю безпосередньо зацікавлених трудящих та підприємців для того, щоб трудящі змогли отримати належну заробітну плату. МОП виступає за прийняття законів, які забороняють дискримінацію в оплаті праці за будь-якою ознакою.

Коло питань з оплати праці, що регулюються в колективних договорах і угодах, за Законом України "Про колективні договори і угоди" [3] є таким:

Генеральна угода:

• мінімальні соціальні гарантії оплати праці та доходів;

• розмір прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів;

• умови зростання фондів оплати праці та встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці.

Галузева угода:

• мінімальні гарантії заробітної плати відповідно до кваліфікації на основі єдиної тарифної сітки;

• мінімальні розміри доплат і надбавок з урахуванням специфіки, умов праці окремих професійних груп і категорій працівників галузі;

• мінімальні соціальні гарантії, компенсації та пільги у сфері оплати праці;

• умови зростання фонду оплати праці;

• міжкваліфікаційні (міжпосадові) співвідношення в оплаті праці.

Регіональна угода:

• мінімальні соціальні гарантії оплати праці та доходів;

• розмір прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів. Колективний договір:

• всі питання щодо умов оплати праці, в тому числі мінімальна тарифна ставка.

Колективний договір (домовленість) набирає чинності від дня його підписання представниками сторін або від дня, що вказаний в цих актах. Зміни та доповнення до цього договору (домовленості) в період його дії можуть вноситися за домовленістю сторін в порядку, встановленому при його укладанні. Протиріччя, що виникають під час проведення колективних переговорів і укладання колективних договорів галузевих, регіональних домовленостей, розглядаються погоджувальною комісією. Порядок її створення та діяльності встановлюється сторонами.

Протиріччя, що виникають під час проведення переговорів і укладання генеральної домовленості, розглядаються Національною радою з соціального партнерства. У випадку недосягнення домовленості трудовий спір вирішується в законодавчому порядку.