Сторінка
1

Особливості водопостачання окремих приміщень у разі відсутності водогону (сільська школа, лікарні)

ПЛАН

1. Особливості водопостачання окремих приміщень у разі відсутності водогону (сільська школа, лікарні).

2. Ознайомлення із заходами щодо охорони водних ресурсів. Нагляд за водопостачанням.

3. Методи взяття проб води у мережі водогону, колодязі, попередня оцінка якості питної води, знезаражування води в польових умовах”

1. Децентралізоване (місцеве) водопостачання має ряд особливо­стей. Воно призначене для забезпечення питною водою окремих будинків або невеликої групи будівель. З цією метою можуть вико­ристовуватися різні за походженням води: атмосферні, відкритих водойм, підземні.

Атмосферні води, як відзначалося вище, збирають у відповідні резервуари, де вони зберігаються і поповнюються за рахунок опадів. Ці води досить забруднені й перед вживанням їх обов'язково знеза­ражують. Найчастіше з цією метою воду для пиття кип'ятять. Для водопостачання часом використовують води відкритих водойм. Най­кращі за якістю води гірських річок. Вони мають добрі органолеп­тичні властивості, малу мінералізацію і, за деяким винятком, без­печні в епідемічному відношенні. На рівнині якість води значно погіршується внаслідок забруднення частинками ґрунту, викорис­тання водойм для культурно-побутових і господарських цілей. Тому для пиття не застосовують.

Найчастіше децентралізоване водопостачання організовується за рахунок підземних вод. Вода забирається з різних водоносних горизонтів і з різної глибини, але здебільшого використовують ґрунтові води з другого і третього водоносних горизонтів, захищених від забруднення. Чим глибше розташований шар води, тим вона чисті­ша. При децентралізованому водопостачанні додаткову обробку води, як правило, не проводять. Тому до колодязної води не можна ставити такі високі вимоги, як до води при централізованому водопоста­чанні. І все ж така вода повинна бути безпечною в епідемічному відношенні, мати нешкідливий хімічний склад і добрі органолеп­тичні властивості.

Якщо санітарний стан колодязя і результати аналізу води за­довільні, то вода може використовуватися для пиття в сирому виг­ляді, тобто без всякої попередньої обробки. Коли санітарний стан джерела й аналіз води незадовільні, то воду можна вживати лише після кип'ятіння чи хлорування. Колодязь і територія довкола зав­жди повинні знаходитися в технічно-справному й охайному виг­ляді, який гарантує стійку і високу якість води.

Для забезпечення питною водою невеликого населеного пунк­ту або його частини влаштовуються різного типу колодязі (рис. 4.10). З цією метою у сільських умовах часто будують шахтні або трубчасті колодязі. Щоб запобігти забрудненню підземних вод під час експлуатації, місце для колодязя вибирають на підвищенні не ближче 20-30 м від можливого джерела забруднення (наприклад, убиралень, вигрібних ям, хлівів, гноє­сховищ, місць захоронення людей і скотомогильників, складів мінераль­них добрив і отрутохімікатів тощо). Якщо джерело забруднення знахо­диться вище :;а рельєфом, тоді від­стань до колодязя повинна бути не меншою 80-100 м. Територія довко­ла не повинна затоплюватися павод­ковими і зливовими водами і заболо­чуватися.

При влаштуванні шахтного колодязя робиться все, щоб не до­пустити забруднення води під час ек­сплуатації споруди (рис. 1). Стінки колодязів (цямриння) укріплюють бе­тонними кільцями, камінням або деревом. Вони повинні бути міцними водонепроникними.

Благоустроєна українська шахтна криниця

Для цього використовують камінь, дерево тільки міцних порід, краще бетонні кільця. Цямриння повинно виступати на 0,8 м над поверхнею землі. Верх колодязя закривають кришкою і влаштовують навіс. Щоб не допустити забруднення води з по­верхні, довкола колодязя влаштовують «глиняний замок» з добре вимішаної і пошарово утрамбованої глини або жирного суглинку глибиною 2 м і шириною 1 м. Зверху «глиняного замка» насипають пісок і влаштовують тверде покриття з каменю, цегли, асфальту тощо шириною 2 м і з ухилом 0,1 м від колодязя для відведення поверхневих вод. Колодязь громадського користування в радіусі 5 м повинен бути обгороджений.

Для забору води з колодязя використовують різні пристосуван­ня. Кращим способом піднімання води є електричні чи механічні насоси. Колодязі, устатковані насосами, наглухо закриті й не забруд­нюються ззовні. Щоб звести до мінімуму забруднення води при під­німанні її за допомогою коловорота або "журавля", слід устя колодя­зя щільно закривати кришкою.

Для одержання підземної води часто влаштовують різні типи трубчастих колодязів. Перевагою їх є те, що можна піднімати воду Із великої глибини. Стінки колодязя захищають металевими трубами, а воду підіймають за допомогою на­сосів. Якщо грунтові води розташо­вані не глибше 5-8 м, то влаштову­ють так звані мїлкотрубчасті коло­дязі, дебіт яких досягає 0,5-1,0 м3 за годину. Найкраще забирати воду з колодязів за допомогою електронасосів типу "Малютка", "Малиш" тощо.

Рис. 2. Шахтна криниця з дерев'яним зрубом в розрізі (розміри в мм):

1 - стояки-палї; 2 - дах навісу; 3 - коло­ворот; 4 - відкидна кришка цямриння; 5 - кам' яне мощення; 6 -глиняний замок; 7- стіни цямриння; 8 - тришаровий фільтр на дні; 9 - дно в пливунних фун­тах Із товстих дощок.

З глибоких водоносних горизонтів воду добувають за допомо­гою великих свердловин, облаштованих металевими трубами і по­тужними насосами. Глибокі трубчасті колодязі часто використову­ють для водопостачання харчових І промислових підприємств, оздо­ровчих закладів, тваринницьких ферм, населених місць з організацією локальних водогонів. Довкола свердловин обов'язково влаштову­ють санітарно-захисну зону, щоб не допустити забруднення води.

При зниженні рельєфу грунтові й міжпластові води можуть ви­ходити на-поверхню землі, утворюючи джерела. Такі джерела використовують для місцевого водопостачання, а при великому дебіті -навіть для живлення водопроводів у невеликих населених пунктах. Щоб не допустити забруднення води, джерело необхідно певним чином обладнати. З цією метою влаштовують накопичувач води (каптаж]. Каптаж повинен мати водонепроникні стінки і дно, бути щільно за­критим кришкрю. Над поверхнею землі споруджують будку чи па­вільйон. Щоб захистити каптаж від забруднення, промерзання, затоп­лення поверхневими водами, необхідно влаштувати відвідні канави, територію довкола каптажної споруди упорядковують і обгороджу­ють. Горловину каптажної камери влаштовують над поверхнею землі на висоті не менше, ніж 0,8 м і в радіусі 2 м огороджують.