Сторінка
2

Інвестиційна привабливість України

Виходячи з результатів досліджень сформульовано низку рекомендацій щодо стратегії залучення ПП в Україну. Аби уникнути надто загальних рекомендацій, зупинимося на конкретних кроках, які може зробити Фонд державного майна України для збільшення припливу ПП.

Оскільки пошук ринків збуту є головним мотивом усіх іноземних інвесторів, що входять на український ринок, стратегія має передбачати передусім зниження бар’єрів для входження на ринок. За наявності прозорої та чіткої процедури приватизації, а також привабливих підприємств входження на ринок через придбання контрольного пакету акцій підприємства на приватизаційному тендері вимагатиме від інвестора менших зусиль порівняно із започаткуванням проекту "з нуля". Для забезпечення таких умов ФДМУ має стати єдиним органом, що контролює проведення приватизації і приймає рішення щодо умов і способів приватизації. Досягненню цієї мети має сприяти розпочата у грудні 1999 р. адміністративна реформа, в межах якої було ліквідовано низку установ, що дублювали повноваження інших урядових структур (зокрема, Національне агентство управління корпоративними правами). Зважаючи на те, що більшості інвесторів для прийняття рішення щодо інвестування необхідно близько 6 міс, доцільно скоротити тривалість переговорів з органами приватизації. Крім того, варто зосередити зусилля на зменшенні бюрократичних обмежень та подоланні корупції всередині ФДМУ, а не розпорошувати зусилля, розв'язуючи ці проблеми на всіх рівнях влади.

Прозорість процедури приватизації мусить також передбачати чіткішу визначеність прав власності. Завдяки запровадженню процедури продажу, що дозволила б уникнути ситуацій, за яких покупці перебувають у нерівних умовах (а в такому разі результати продажу можна оскаржити), інвестори мали б більшу впевненість у своїх правах власності. Інакше кажучи, Фонд державного майна України має дотримуватися чесної та послідовної політики. Наслідками таких кроків стануть спрощення процедури залагодження справ з приватизаційними органами і вироблення чітких прав власності. Завдяки цим змінам зросте вартість українських підприємств (за рахунок зменшення ризику), а доступ до приватизаційних конкурсів одержить ширше коло інвесторів.

Дослідження також дає підстави стверджувати, що транснаціональні компанії, які мають чималий капітал і опанували кращий світовий досвід провадження бізнесу, стануть для України найбажанішим інвестором, оскільки українські підприємства потребують великих інвестицій та витрат на проведення реструктуризації, а український уряд — надходжень до бюджету. Скромніші, порівняно з інвесторами-підприємцями та портфельними інвесторами, вимоги ТНК до прибутковості інвестицій потенційно сприяють їхній зацікавленості в ширшому колі підприємств і проектів для інвестування. Аби приватизаційна політика відповідала інтересам ТНК, Фонд державного майна України має запровадити такі зміни.

1. Оскільки головним мотивом поведінки інвесторів є пошук ринків збуту, ФДМУ має зосередити зусилля на таких секторах економіки, де вже сформувалися великі та перспективні внутрішні ринки (цьому критерію відповідають харчова промисловість та телекомунікації).

2. В умовах приватизаційних конкурсів не потрібно робити обмеження щодо кількості працівників на підприємстві, виставленому на продаж, оскільки така вимога нейтралізує вигоду від дешевої робочої сили. Ці обмеження мають стосуватися секторів з інтенсивним використанням робочої сили (легка промисловість, деякі галузі машинобудування).

3. Навіть за низької вартості капіталу для інвестора дисконтна ставка в оцінці українських підприємств навряд чи впаде нижче за 10 % у реальному доларовому еквіваленті. Аби стартові ціни підприємств були реальними, працівники ФДМУ мають зрозуміти принципи оцінювання підприємств методом обчислення окупності інвестицій на підставі дисконтних витрат. Для здійснення такого оцінювання ФДМУ може залучити відомих фахівців.

4. Працівники ФДМУ мають також усвідомити, що визначення інвестиційних зобов'язань як однієї з умов тендеру не сприяє збільшенню ціни акцій, виставлених на продаж. Дуже часто ці інвестиційні зобов'язання є надмірними та недоречними, оскільки ТНК, яка має великий досвід провадження бізнесу, зазвичай краще знає, як ефективніше використовувати ресурси. Крім того, зважаючи на концепцію чистої приведеної вартості, можна стверджувати, що інвестиційні зобов'язання самі по собі знижують ціну акцій. Аби дотримуватися прозорості, потрібно надавати перевагу приватизаційним конкурсам, де переможця визначають тільки на підставі запропонованої ціни і не обтяжують додатковими зобов'язаннями. Компанія (найчастіше ТНК), яка може найефективніше управляти підприємством, виставленим на продаж, сподіватиметься на найбільш можливі прибутки, а отже, сама пропонуватиме найвищу ціну.

5. З огляду на складність процедури прийняття рішень в ТНК в умовах приватизаційних конкурсів належить передбачити достатній час для оцінювання підприємства, виставленого на продаж. Оптимальним терміном вважають 3-6 міс.

6. Перед приватизацією підприємства ФДМУ має усунути правові, регуляторні та інші невизначеності, вимагаючи від відповідних державних органів запровадження потрібних змін. Більшості непорозумінь можна уникнути, якщо ФДМУ пропонуватиме інвесторам придбати контрольний пакет акцій (в ідеальному варіанті — 75 % + 1 акція) або принаймні дозволить зацікавленим інвесторам акумулювати такий пакет (тоді пакет акцій, що належить державі, не перевищуватиме 50 %).

Звичайно, іноземні інвестори оцінюватимуть власні інвестиційні можливості щодо України в ширшому контексті, а не тільки з огляду на переваги і недоліки політики приватизації. На сьогодні в Україні не приватизовано ще багато привабливих підприємств. Тому приватизація спроможна залучити великі потоки прямих іноземних інвестицій, де серед інвесторів переважатимуть фірми з найкращим світовим досвідом провадження бізнесу.

Список використаної літератури

1. Бершеда Е. Р. Межотраслевые связи в инвестиционном процессе. — К.: Наук, думка, 1981. —224 с.

2. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП "ИТЕМ", ЛТД "Юнайтед Лондон Трейд Лимитед", 1995.

3. Голуб Л. Г., Хямаленс В. О. Как управлять инвестициями // Экономика стр-ва. — 1990. — № 12. — С. 14-22.

4. Жиляева Н. Золотое правило инвестирования // Экономика и жизнь. — 1992. — №1. — С. 7.