Сторінка
2

Методи залучення іноземного капіталу

Порядок переказу (трансферту) прибутків, доходів та інших коштів, одержаних унаслідок здійснення іноземних інвестицій, визначається тільки Національним банком України, а відповідного законодавчого акта, прийнятого Верховною Радою України, немає. Це ще один недолік законодавчої бази іноземного інвестування, що діє в Україні.

Законодавча база процесу іноземного інвестування повинна охоплювати всі аспекти цієї багатогранної діяльності. На сучасному етапі в Україні законодавчо не визначені процеси іноземного кредитування, створення кредитних співтовариств, концесій, надання прав власності на землю; не розроблено також механізми державного страхування іноземних інвестицій, створення страхових фондів. І хоча зараз здійснюються певні заходи щодо створення автоматизованої інформаційної системи оперативного пошуку іноземних інвесторів, усе це перебуває в зародковому стані.

Виходом із цієї ситуації, на наш погляд, є обґрунтування раціональної інвестиційної політики, в якій чільне місце посядуть система державного регулювання й реформування структури власності на основі приватизації та концепція технічного переоснащення промислового виробництва із залученням коштів іноземних інвесторів. Така концепція забезпечить підвищення інвестиційної активності, але за наявності певних економічних передумов (рис. 7):

• залучення іноземних інвестицій з урахуванням мети та завдань структурної трансформації промислового комплексу, цільових програм міжгалузевого розвитку, конверсії;

• збільшення обсягів інвестиційних ресурсів, які формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі;

• ефективного використання інвестицій;

• обґрунтування вибору пріоритетних секторів матеріального виробництва, які визначають конкурентні позиції країни на світових ринках;

• створення динамічного експортного потенціалу, який може швидко адаптуватися до кон'юнктури зовнішнього ринкового середовища;

• розвитку внутрішньої та зовнішньої продукції виробничо-технічного призначення.

Реальна наявність зазначених економічних передумов підвищення інвестиційної активності має стати достатньою основою для обґрунтованого визначення мети залучення іноземних інвестицій у різні сфери вітчизняної економіки (насамперед в індустрію). Ми переконані, що основними цілями повинні бути такі:

• структурна перебудова промислового комплексу;

• сприяння досягненню сучасного технічного рівня розвитку на основі нових технологій;

Державна стратегія залучення іноземних інвестицій має спиратися на класифікацію галузей промисловості залежно від наявності потенційних джерел фінансування. Можна виокремити кілька таких груп галузей (виробництв):

• галузі, розвиток яких забезпечується централізованими державними капіталовкладеннями;

• виробничі об'єкти переважно приватного капіталу;

• галузі (виробництва), які на певному етапі потребують кредитних субсидій;

• пріоритетні галузі для залучення та використання іноземних інвестицій;

• виробництва, у фінансуванні яких участь іноземних інвесторів має певні обмеження;

• галузі (виробництва), які є закритими для іноземного інвестування, що пов'язано з національною безпекою, збереженням національного багатства.

Для України прийнятна класична схема сучасного індустріального розвитку країни, що складається з трьох етапів:

• створення імпортозамінних виробництв;

• формування конкурентоспроможного експортного потенціалу;

• розвиток наукомістких галузей.

Така схема подальшого розвитку індустрії потребує органічного поєднання іноземного капіталу з національними ресурсами, обґрунтування та селекції сфер інвестування, експертної оцінки щорічної потреби в іноземних інвестиціях, визначення потенційної місткості українського ринку для іноземних інвесторів.

Практика показала, що за минулий період, коли використовувалися традиційні підходи до інвестування, іноземний капітал неістотно впливав на ефективність функціонування промислового комплексу, його структурну перебудову, упровадження прогресивних технологій і технічне оновлення виробництва. Очевидно, необхідно знайти економічний механізм, який дав би змогу збалансувати норму прибутку, рівень ризику, стимули та гарантії для залучення іноземних інвестицій у процес приватизації й розвитку експортного потенціалу, забезпечив би бажаний кінцевий результат інвестування, тобто зробив би помітний внесок у розвиток економіки, підвищення ефективності її функціонування, упровадження сучасних технологій і методів управління.

З огляду на викладене важливо обрати такі пріоритети в інвестиційному процесі, які б забезпечили найвищий рівень його ефективності. Це об'єктивно зумовлює необхідність вжиття таких заходів:

• звуження напрямів інвестування та впровадження проектів з урахуванням існуючого інноваційного потенціалу;

• включення в інвестиційний процес як державних, так і приватних ресурсів;

• залучення іноземних партнерів до впровадження інвестиційних проектів, пов'язаних з використанням інноваційного і промислового потенціалу;

• створення нових організаційних форм інтеграції фінансового і промислового капіталу;

• розробка та впровадження регіональних програм інвестування. При цьому іноземні кредити під державні гарантії необхідно спрямовувати насамперед у пріоритетні сфери — фінансування інвестиційних проектів, що забезпечать розвиток експортного потенціалу, і галузі, де терміни окупності виробничих інвестицій порівняно малі.

Наведений тут науково обґрунтований і рекомендований для практичного використання комплексний механізм залучення іноземних інвестицій спрямований на створення сприятливого інвестиційного клімату та підвищення інвестиційної активності. Стрижнем такого механізму є економіко-організаційний блок, який базується на обґрунтованій концептуальній основі та стратегії залучення іноземних інвестицій, системі пільг в оподаткуванні, визначенні пріоритетних напрямів використання іноземних інвестицій, розширенні мож-ливостей участі іноземних інвесторів у процесі приватизації та створенні спільних підприємств (див. рис. 7).

Список літератури:

1. Русские биржевые ценности. 1914-1915 гг. / Под ред. М. И. Боголепова. — СПб., 1915.— 138 с.

2. Світова економіка: Підручник / А. Філіпенко, О. Рогач, О. Шнирков та ін. — К.: Либідь, 2000. — 582 с.

3. Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли. — М.: Наука, 1968.

4. Симоненко К. Чему до сих пор не перестает удивляться Всемирный банк // Бизнес. — 1999. — № 9. — 1 марта. — С. 14.

5. Солунский А. М. Организационно-экономические методы совершенствования инвестиционной деятельности в условиях рыночной экономики // Экономика стр-ва. — 1990. — № 2. — 94 с.

6. Сопов В., Донченко А. Недельный обзор биржевых структур // Коммерсант. — 1991. —№45. — С. 13.

7. Степанов Д. В. Державне регулювання економіки і правові аспекти формування ринкових відносин суспільства // Пути реформирования экономики Украины на современной этапе: Сб. науч. тр. Прил. к науч. журн. "Персонал". — 2000. — № 4(9). — С. 195-196.