Сторінка
3

Основні економічні передумови відродження фінансового ринку інвестицій

Соціально-економічна база фінансового ринку, що формується в Україні, недостатньо широка. Можна визначити дві основні, на наш погляд, стратегії потенційних інвесторів на фінансовому ринку. Так, приватні підприємці орієнтуватимуться переважно на приріст капіталу і закріплення у зв'язку з цим за собою якомога щонайширшого набору (зумовленого межами заощаджень) прав власності на реальні фінансові активи. Великі приватні підприємці прагнутимуть скупити контрольні пакети акцій. "Змушені" заощаджувачі керуватимуться потребою зберегти (застрахувати) заощадження від знецінення й одержати право на регулярний прибуток.

Інвестиційні можливості підприємств або інституціональних інвесторів також визначаються кризовим станом грошового ринку, тому що це змінює пропорцію між споживанням і нагромадженням у прибутку підприємства. Закономірно збільшуються частка споживання і поточні витрати на обслуговування платіжного обороту, що пов'язано з розвитком інфляції попиту і витрат. Витрати на інвестиційні цілі зменшуються. Цей процес характерний для підприємств будь-якої форми власності.

Ретроспективний аналіз показує, що внаслідок штучно створеного законодавчими актами розриву в умовах господарювання державних і недержавних структур з 1988 р. почалося активне переливання капіталів у сферу так званої альтернативної економіки. Причому вкладення в колективні та приватні підприємства здійснювалися в будь-якій формі — грошовій, матеріальній, трудовій, прав на будь-які цінності. Цей інвестиційний процес можна охарактеризувати як своєрідне "первісне нагромадження" економічних структур нового капіталістичного типу. Інвестиційна діяльність здійснювалася в основному в такому напрямі: інвестиції підприємств — створення капітального майна кооперативів, малих, спільних структур — формування нагромаджень приватних осіб.

По суті, були перервані кругообіги інвестицій, що забезпечували розширене відтворення в державному і кооперативному секторах. Це, на наш погляд, украй небезпечний для економіки України напрям. Небезпека його полягає насамперед у пролонгованому характері впливу на відтворення. З поглибленням інфляції і скороченням інвестицій у відтворення зростає недовироблення товарів, що переростає у глибокий економічний спад виробництва.

Найглибший спад виробництва переживають колишні державні підприємства. Він зумовлений впливом ряду чинників структурного характеру. По-перше, державні підприємства були монополістами у сфері виробництва певного товару. З розпадом єдиного економічного простору СРСР розпалася й база постачання цих підприємств необхідними ресурсами. Це призвело до скорочення або навіть до припинення виробництва конкретного, монополізованого товару, нестача якого, у свою чергу, вплинула на стан виробництва інших підприємств, що входили в єдиний технологічний ланцюжок. А оскільки державні підприємства-монополісти становили структурну основу радянської економіки, то й спад став глобальним, загальноекономічним, торкнувся всіх галузей і сфер економіки.

По-друге, структурна перебудова галузей, що спеціалізувалися переважно на виробництві інвестиційних товарів, тобто товарів, призначених для виробничого споживання, може розтягнутися на довгий час. Це зумовлюється великими витратами на заміну або ремонт украй зношеного устаткування, на забезпечення регулярного надходження сировини, матеріалів, енергоносіїв, на реорганізацію.

Загальний рівень зазначених витрат, що збільшуються з розвитком інфляційних процесів, не дає можливості підприємцям, які здійснюють інвестиції в зазначені галузі, одержувати середню норму прибутку. Отже, інвестиції в такі галузі (за винятком фінансової підтримки держави) не робитимуться. Оскільки через інфляцію реальні доходи України зменшуються, то найближчим часом малоймовірним видається масоване бюджетне інвестування в такі життєзабезпечуючі галузі, як енергетика, важке машинобудування, транспорт, видобувні галузі, а також фундаментальні науки. Це, безперечно, спричинить довгострокову кризу галузей, що обслуговують споживання: зокрема, легкої та харчової промисловості, сільського та комунального господарства, охорони здоров'я.

По-третє, зазначені процеси спаду в державній економіці багато в чому зумовлені її внутрішньою "корозією" через неконтрольований розвиток ринкових ланок, що переключили на себе основні інвестиційні потоки, неминуче зачепили й "кооперативну", ринкову складову державних підприємств. Оскільки малі, кооперативні, орендні та інші підприємства, створені при державних підприємствах, використовують таке саме устаткування, приміщення, сировину, матеріали, працю, що й державні підприємства, то, відповідно, інвестиції у структурну перебудову, незважаючи на форсоване підвищення цін на продукцію, призведуть до зниження норми прибутку, що й так дедалі швидше "з'їдається" інфляцією. Тому інвестиційна стратегія малих та інших підприємств залишиться пасивною, тобто основним інвестиційним каналом, як і раніше, будуть надходження ресурсів з "державних ланок", а валовий дохід піде переважно на споживання. Частина цих коштів є, по суті, потенційними інвестиціями.

Серед стратегій фінансового інвестування в нефінансовому секторі можна виокремити такі:

1. Насамперед традиційну — політика створення малих та інших підприємств однією або кількома приватними особами. Такі підприємства використовують найману працю на основі договірних відносин. Нагромадження (капітал) цих підприємств є, по суті, нагромадженням приватних осіб-засновників.

2. Крім того, починається процес легалізації відносин приватної і групової власності на колишніх державних підприємствах через їх викуп або придбання в них частин, паїв, акцій (як правило, контрольного пакета).

3. Становлення фінансового ринку відбувається за рахунок не тільки створення малих підприємств і кооперативів, а й акціонування великих підприємств. Акції торговельно-промислових та інших підприємств нефінансового сектору є формою вираження фінансового капіталу, найвищим ступенем розвитку дійсного капіталу. Тому послідовне здійснення приватизації та акціонування підприємств нефінансового сектору стане основою для формування фінансового ринку.

Поряд із згаданими учасниками фінансового ринку — резидентами у найближчому майбутньому вагому роль на українському фінансовому ринку відіграватимуть нерезиденти, які представляють іноземний капітал.

Незважаючи на пільгове законодавство про іноземні інвестиції іноземні інвестори поки що не здійснюють вкладень у фінансову сферу.