Сторінка
2

Внутрішні інвестиції

Прикладом виробничого виду промислово-фінансової диверсифікації в Україні є холдингова компанія "Київміськбуд", куда входять підрядні організації, підприємства будіндустрії, проектні організації, банк "Аркада". Такі принципи запроваджуються також в інвестиційно-будівельній компанії концерн "Укрмонолітспецбуд" та інших підприємствах.

У Законі України "Про промислово-фінансові групи в Україні" зазначено, що ПФГ є об'єднанням, до якого можуть входити промислові та сільськогосподарські підприємства, банки, наукові та проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримати прибуток, і яке створюється за рішенням уряду України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва та структурної перебудови економіки України, у тому числі програм згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.

Особливості діяльності промислово-фінансових груп в Україні

Наведемо основні особливості діяльності ПФГ в Україні:

• головним підприємством ПФГ є те, що виготовляє кінцеву продукцію, здійснює її збут, платить податки в Україні та офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами;

• учасником ПФГ може бути підприємство, банк, наукова чи проектна установа або іноземна юридична особа, що виробляє проміжну продукцію або надає банківські послуги учасникам та головному підприємству ПФГ і передбачає отримання прибутку;

• на банки-учасники ПФГ не поширюються обмеження щодо вкладення комерційних банків у статутні фонди інших підприємств та організацій у частині інвестування коштів у розробку, розвиток та модернізацію виробництва; придбані банками корпоративні права власності та інші майнові права зберігаються за ними після реорганізації та ліквідації;

• річний обсяг реалізації кінцевої продукції ПФГ має бути не меншим за еквівалент 100 млн дол. США починаючи з другого року після створення ПФГ. Цей строк може бути продовжений у разі виробництва новоосвоюваних видів кінцевої продукції та продукції з тривалим циклом виробництва.

Наведені особливості стимулюють створення ПФГ у чорній металургії, вугільній, енергетичній та хімічній галузях.

Згідно з чинним законодавством України ПФГ мають специфічні ознаки порівняно з іншими видами фінансово-виробничих об'єднань (табл. 34).

Можливості, які дає об'єднання підприємств України у промислово-фінансові групи, показано на рис. 44.

Функціонування ПФГ в Україні виявляє комплекс проблем корпоративного управління, а саме:

• вибір типу промислово-фінансового об'єднання;

• вирішення конфлікту інтересів учасників;

• вибір схем управління реальними власниками;

• позбавлення синдрому "маленької людини".

Особливим мотивом інтеграції підприємств у єдину корпоративну структуру є намагання скористатися потенційними плодами інтеграції без жорсткої централізації контролю над ресурсами. Проте більшість директорів підприємств намагаються уникнути концентрації акцій у руках великих зовнішніх інвесторів (у тому числі банків) під час розміщення акцій. Під впливом економічних умов ставлення до великих зовнішніх акціонерів еволюціонує в напрямку пошуку партнерів для взаємовигідного співробітництва.

Внутрішньогрупові відносини є "найвужчим місцем" ПФГ, що може спричинитись до негативних явищ, зокрема:

• неповної реалізації інтеграційного ефекту;

• збільшення "дистанції" між груповими проектами та їх практичною реалізацією;

• появи проблеми головного підприємства ПФГ щодо реальних важелів впливу на підприємства — члени групи;

• відсутності стратегії спільної діяльності;

• дефіциту надійної та оперативної інформації про роботу підприємств.

Виявляється нова роль центральних компаній ПФГ як консультативних служб або "клубів директорів" з їх подальшою трансформацією у штаби стратегічного планування та координування фінансових потоків. Орієнтиром є перетворення компанії на основне товариство стосовно інших учасників групи, одним з основних напрямків дій якої має стати акумулювання капіталу для подальшого інвестування.

Можливі такі способи формування ПФГ у добровільному порядку або через консолідацію пакетів акцій:

1) заснування учасниками групи акціонерного товариства відкритого типу (рис. 45);

2) передання цими учасниками (підприємствами та фінансово-кредитними установами) пакетів акцій, які перебувають в їх власності, у довірче управління одному з учасників групи (рис. 46);

3) придбання одним з учасників групи пакетів акцій інших підприємств, а також установ та організацій, які стають учасниками групи (рис. 47).

Найпопулярнішим у Росії та країнах СНД (таких як Білорусь, Казахстан) є перший спосіб, найменш популярним — останній через високу затратність.

Існують варіанти одночасного використання кількох механізмів консолідації капіталу:

• спільно відкриваються акціонерні компанії (центральна компанія групи, торговий дім та ін.);

• частина активів учасників групи передається в довірче управління центральній компанії;

• формуються спеціалізовані централізовані фонди групи;

• концентрація ресурсів підвищується за допомогою кредитів;

• одні члени групи беруть участь у капіталі інших. Узагальнений склад промислово-фінансової групи подано на рис. 48. Для модернізації виробничого процесу, принципового оновлення його

технологічної бази потрібні великі інвестиції. Нині в умовах відносно високої концентрації виробничих потужностей на окремих підприємствах концентрація капіталу у вітчизняній економіці ще не досягла рівня, який дав би змогу фінансувати масштабні інвестиційні проекти, у тому числі програми НДЦКР. Тим часом, за експертними оцінками, здатність ефективно конкурувати на світовому ринку мають лише компанії (чи їх групи) з оборотом кілька десятків мільярдів доларів. Тому за можливостями концентрації капіталу найбільші українські компанії значно поступаються провідним зарубіжним диверсифікованим ПФГ.

Важливим джерелом ресурсного забезпечення інвестицій є інтенсифікація використання наявного економічного потенціалу. Основними факторами підвищення віддачі від наявних виробничих фондів є такі:

• економія на витратах за рахунок кооперації в постачальницько-збутовій та маркетинговій діяльності, зниження потреби в оборотних коштах;

• підвищення конкурентоспроможності у зв’язку зі зміцненням партнерських відносин між технологічно пов’язаними підприємствами.