Сторінка
2

Міжнародний кредит

У сучасних умовах найпоширенішою системою міждержавного кредиту є програма "Stand-by", що надається країнам — членам МВФ для підтримки їхніх економічних програм на 1—1,5 року кількома порціями (траншами), як правило, поквартально, за умови, що країна-позичальник додержується закладених в угоді домовленостей. Практика показала жорсткість умов, на яких надаються кредити "Stand-by".

З 1993 р. МВФ ввів ще один вид міждержавного кредитування — так званий механізм фінансування системних перетворень (systemic transformation facility, скорочено STF). Кредити в рамках цього механізму надаються державам, що мають труднощі в сфері платіжного балансу через порушення у традиційній системі зовнішньої торгівлі та пов'язаних із нею розрахунків, зокрема переходу від неринкових до ринкових цін.

Для того, щоб одержати позику МВФ уряд держави — члена цієї організації має письмово викласти цілі своєї економічної політики, макроекономічні прогнози, заходи в галузі структурної, податково-бюджетної, грошово-кредитної і валютної політики на найближчі дванадцять місяців.

ЄБРР надає в Укра'їні фінансову підтримку приватним і приватизованим комерційним підприємствам (фірмам), а також тим державним підприємствам, які допомагають створенню необхідної інфраструктури для розвитку приватного сектора економіки (енергетика, транспорт, телекомунікації тощо). Україна є одним з акціонерів ЄБРР.

У разі неефективного використання кредитів загострюється проблема зовнішнього боргу, на обслуговування якого державі доводиться витрачати значні валютні кошти. Зовнішній борг — це фінансові зобов'язання держави (зовнішні позики та несплачені за ними відсотки) стосовно іноземних кредиторів; це заборгованість певної країни, що підлягає сплаті у встановлені терміни, міжнародним валютно-фінансовим організаціям, урядам інших країн та їхнім центральним банкам, приватним банкам.

Зростання зовнішнього боргу постійно спонукатиме державу до здійснення дефолту. Дефолт — це непогашення в строк зовнішніх зобов'язань, а також запровадження умов обміну державних цінних паперів, які є менш сприятливими для іноземних інвесторів, ніж попередні. За структурою зовнішнього боргу розрізняють: по-перше, борг за строками, термінами сплати; по-друге, борг за валютою, грошовими одиницями; по-третє, борг за джерелами утворення — заборгованість державним, міжнародним або приватним інститутам. На підставі домовленостей між країнами проводиться реструктуризація зовнішньої заборгованості. За станом на 31.12.2000 р. загальний зовнішній довгостроковий борг України (борг із первісним або подовженим терміном погашення понад один рік) становив 11,9 млрд доларів, в тому числі: державний та гарантований державою — 10,4 млрд доларів (включаючи борг за кредитами МВФ — 2,1 млрд доларів); приватний негаран-тований — 1,5 млрд доларів.

2. Механізм міжнародних кредитних операцій

Наявність різноманітних видів міжнародного кредиту обумовлює використання на практиці різних за своїм змістом і специфікою механізмів здійснення міжнародних кредитних операцій. Розглянемо механізми міжнародного банківського кредиту, який в сучасних умовах переважає в сфері зовнішньоекономічних зв'язків. Банки виступають як одні з головних організаторів зовнішньоекономічної діяльності своїх клієнтів.

В Україні використання оптимальних за структурою механізмів міжнародних банківських кредитних операцій забезпечуватиме стимулювання експорту, що є важливим для розвитку національної економіки. Експортери на світовому ринку сьогодні, по суті, не можуть продати своїх товарів без відстрочки платежу і відповідного банківського кредитування імпортерів. У зовнішньоторговельній діяльності за поставки експортера імпортери розплачуються, як правило, коштами, одержаними від банку.

Приватні міжнародні позики (позики приватних банків, банківських синдикатів) надаються найчастіше підприємствам (фірмам), тих країн-позичальників, які отримують кредити МВФ або Світового банку.

Банки надають експортні та фінансові міжнародні кредити. Експортний кредит надається банком країни-експор-тера банку країни-імпортера (чи безпосередньо імпортеру) для кредитування зовнішньоторговельних угод. Особливістю експортного кредиту є його "зв'язаний" характер: позичальник зобов'язаний використовувати дану позику тільки для купівлі товарів у країні кредитора. Фінансовий кредит дає змогу імпортеру здійснювати купівлю товарів на ринку будь-якої іншої країни. Зрозуміло, що фінансовий кредит створює більш вигідні умови для імпортерів товарів. Експортер кредитує імпортера у формі виставлення переказного векселя-трати. Імпортер кредитує експортера при оплаті товарів авансом (при попередній оплаті).

Банки можуть відкривати кредитні лінії для іноземних постачальників на оплату закуплених товарів (послуг) або проведення робіт. Розрізняють міжнародні кредитні лінії загального призначення та спеціальні. Кредитні лінії загального призначення відкриваються на певну суму і дозволяють кредитувати різних імпортерів у країні, що отримала даний кредит. Механізм спеціальних (або проектних) кредитних ліній передбачає кредитування певних конкретних інвестиційних проектів.

У міжнародній торгівлі досить широко використовується механізм акцептно-рамбурсного кредиту, який поєднує в собі кредитну і гарантійну операції. За своїм змістом такий вид кредиту передбачає: по-перше, акцепт банком векселів експортера; по-друге, переведення (рамбурсування) суми векселя імпортером банку-акцептанту. Банк надає гарантію на користь клієнта на певну суму шляхом акцепту виставлених на даний банк переказних векселів (трат). Банки беруть за такий акцепт певну винагороду з імпортера. Подібні міжнародні кредитні операції розширюють для експортерів можливості реалізації товарів, а для імпортерів полегшують їх купівлю.

Механізм акцептно-рамбурсного кредитування полягає в тому, що банк імпортера в межах узгодження лімітів кредитування виставляє безвідкличні акредитиви на банк експортера, який бере на себе зобов'язання акцептувати переказані векселі (трати) й оплатити їх з настанням терміну оплати. Товарний акредитив — це зобов'язання банку за дорученням та за рахунок покупця-імпортера впродовж встановленого терміну видати експортеру (через його банк) обумовлену суму в певній валюті. Після відвантаження товару експортер направляє платіжні й товарні документи до свого банку. Банк експортера після цього акцептує переказаний вексель, здійснюючи його облік, і виплачує експортерові вартість товару (за відрахуванням облікової ставки та акцептної комісії). Потрібні для цього кошти банк експортера отримує через переоблік трати на світовому грошовому ринку.