Сторінка
1

Поняття ендогенних геологічних процесів

Процеси, що впливають на формування твердої оболонки Землі по своєму положенню щодо її поверхні підрозділяються на ендогенні й екзогенні.

Ендогенні процеси протікають в умовах високих температур і тисків. Гравітаційне поле Землі і сили обертання можуть впливати на форму планети, викликати вертикальні і горизонтальні переміщення фрагментів літосфери різної щільності, процеси діапіризму і т.д.

Для рельєфоутворення найбільше значення мають механічні рухи літосфери, магматизм і метаморфізм. Один з найважливіших результатів - формування первинних нерівностей твердої поверхні Землі - тектонічно обумовлених підняттів і западин. Екзогенні процеси поділяються на 3 групи: вивітрювання, денудація (знос) і акумуляція (нагромадження). Денудація й акумуляція по ефекті впливу на рельєф є що нівелюють.

Під ендогенними рельєфоутворюючими факторами розуміються процеси, обумовлені внутрішнім розвитком літосфери і нерівності земної поверхні, що створюють, в умовах приповерхнього гравітаційного полючи Землі і під впливом її рухів у просторі. Структурні форми, виражені в рельєфі - полігенні утворення, тому що завжди в різному ступені перекручені екзогенними процесами.

Джерела енергії ендогенних процесів підрозділяються на : Зовнішні (космічні); Внутрішні (земні):

1) потенційна енергія маси Землі і створюваного нею гравітаційного полючи; 2) енергія руху Землі; 3) енергія, виділювана Землею в процесі розвитку планетарної матерії. По своєму впливі на земну поверхню ендогенні фактори можуть бути підрозділені на статичні і динамічні. Динамічні, чи активні, ендогенні фактори - загальні і приватні рухи земної кори. Динаміка визначається напрямком, швидкістю і нерівномірністю рухів у просторі і часі.

До основних статичних, чи пасивним, ендогенних факторів відносяться: літолого-стратиграфічні умови і глибина денудаціонного зрізу. Деформація порід - структурна форма (СФ) є як статичним, так і динамічним фактором.

Велике значення має загальний характер рухів, особливо при розбіжності знаків загальних і приватних вертикальних переміщень.

За характером рухів (кінематикою) тектонічні рухи земної кори можна поділити на переважно вертикальні (радіальні) та переважно горизонтальні (тангенціальні). Вони можуть бути плавними (хвильові, складчасті) і розривними (брилові, блокові); направлені (незворотні і коливальні (зворотні); висхідні та низхідні; інтенсивні і слабкі. Вертикальні рухи називають також коливальними, або епейрогенічними.

2. Коливальні тектонічні рухи за часом їх прояву та методом вивчення поділяються на сучасні, новітні та рухи минулих геологічних епох. Вивченню цих тектонічних рухів притаманні свої геологічні та геоморфологічні методи. Тектонічні рухи викликають деформації гірських порід, порушення первинних умов їх залягання. Виходячи з умов накопичення осадків, первинним є горизонтальне (або близьке до нього) залягання. Під впливом тектонічних рухів породи деформуються і виникають нові структурні форми залягання. Такі порушення залягання називають тектонічними порушеннями, або дислокаціями. Вони бувають складчастими (плікативними), або розривними (диз'юнктивними).

Виходячи з положення осьової поверхні і крил складки бувають прямі, перевернуті, нахилені, лежачі, перекинуті (рис. 8а); за формою склепіння – гострі, округлі, ізоклінальні, віялоподібні, сундучні (рис. 8б); за формою в плані: лінійні, брахіскладки, куполи і мульди (рис. 8в).

Серед розривних порушень виділяють дві великі групи: розриви без зміщення гірських порід (тектонічні тріщини), розриви зі зміщенням порід (рис. 9).

3. Велике значення має вивчення проблеми, пов'язаної з катастрофічними тектонічними рухами, що мають назву землетрусів. Катастрофічні землетруси наносять великі матеріальні збитки та призводять до людських жертв. Виникають вони на різній глибині (від поверхні до декількох сотень кілометрів в глибині Землі). Це місце називають вогнищем землетрусу в центрі якого – гіпоцентр, а проекція на денну поверхню – епіцентр. В вогнищі землетрусу виникають пружні коливання – сейсмічні хвилі, головними серед яких є поздовжні та поперечні

Землетруси вивчаються на сейсмічних станціях спеціальними приладами – сейсмографами. Для визначення сили землетрусу існують різні шкали, але найбільш прийнятою є 12- бальна шкала (табл. 9).

Шкала визначення сили землетрусів