Сторінка
2

Виведення бджолиних маток

Підготовка племінного матеріалу до виховання маток з перенесенням личинок полягає в тому, що в спеціально виготовлену воскову чи пластмасову мисочку переносять одноденну личинку з материнської сім'ї. Потім мисочки закріплюють на прищеплювальній рамці і передають у сім'ю-виховательку. Для виготовлення мисочок краще застосовувати віск-капанець, який розтоплюють на водяній бані. Штучні мисочки виготовляють за допомогою зробленого з аргіліту або дерева (бук, груша, граб, акація) шаблону завдовжки 10-12 см і діаметром 8-9 мм (краще 9 мм) із заокругленим і старанно відшліфованим кінцем. Перед початком роботи шаблон замочують у воді, потім його виймають, струшують і занурюють на 6-7 мм у віск на 1-2 с, потім виймають і ще кілька разів опускають у віск для потовщення стінок мисочки. Після охолодження воску мисочку знімають із шаблону. Виготовлені мисочки воском прикріплюють до патронів, а потім до планок прищеплювальної рамки. Крім воскових на практиці широко застосовують пластмасові мисочки.

Для перенесення личинок використовують спеціальний гачок (шпатель), виготовлений із харчового алюмінію або нержавіючої сталі. Розміри лопатки шпателя, мм: ширина — 1, довжина — 1-1,5, товщина — 0,2-0,3. Для прищеплення використовують світло-коричневі стільники, оскільки в них краще видно личинок. За допомогою шпателя бджолині личинки переносять до мисочок, а потім передають сім’ї-виховательці. Залежно від способу формування вихователькам пропонують для прийому від 20 до 200 личинок. Сім'ю утеплюють, а при відсутності медозбору підгодовують цукровим сиропом чи пастою. Наступного дня сім'ю оглядають і визначають кількість прийнятих личинок. Наступного разу прищеплювальну рамку оглядають перед ізоляцією.

Перед ізоляцією маточники, які не відповідають вимогам, бракують. Ізольовані маточники передають в сім’ї-інкубатори або підставляють у безматочні сім'ї, відводки чи нуклеуси.

Виведення маток у сім'ях з неповним осиротінням. Схема одержання маток така ж, як і в попередньому способі. Різниця полягає лише в тому, що кількість личинок, яких підставляють на виховання в кожній партії, становить не більше 12-15 шт. Це пов'язано із набагато гіршим прийманням племінного матеріалу.

На промислових матковивідних пасіках застосовують технологічні прийоми виведення бджолиних маток у різних сім'ях (комбіновані способи). Перша група сімей (стартери), які формують з повним осиротінням, приймають і декілька днів годують маточний розплід. Надалі племінний матеріал передають сім’ям-фінішорам, які формують з неповним осиротінням. Ці сім’ї довиховують маточний розплід.

Отримання плідних маток. При промисловому виведенні плідних маток, особливо в племінних господарствах, важливо вміло організувати роботу по їх отриманню, яке вимагає використання спеціальних нуклеусних вуликів. Вони різняться між собою за розміром і конструкцією рамок, об'ємом гнізда і кількістю маткомісць. Нуклеуси порівняно з сім'ями і відводками значно економніші, оскільки дають можливість на 1 кг бджіл одержати в 5-10 разів більше маток і значно скоротити затрати праці на їх виховання.

При формуванні нуклеусів у кожне відділення ставлять стільник, який має корм, розплід і щільно обсиджується бджолами. Крім того, на кожне маткомісце додатково струшують бджіл. Через 4-6 год. після формування нуклеусів підставляють маточники або підсаджують неплідних маток. Нуклеусний точок повинен знаходитися осторонь від основних сімей, мати добрі орієнтири, бути затіненим і захищеним від панівних вітрів. Низини не придатні для нуклеусних точків через застоювання там холодного повітря, підвищену вологість і часті тумани. Прилегла до точка територія повинна забезпечувати бджіл протягом матковивідного сезону хоча б невеликим, але тривалим медозбором. Якщо такого місця поблизу матковивідної пасіки немає, точок організовують на іншій території.

Багатомісні нуклеуси повинні знаходитися на відстані 3-4 м один від одного. Щодо одномісних нуклеусів, то при наявності орієнтирів їх можна розміщувати як невеликими групами, так і окремо. Догляд за нуклеусними сім’ями передбачає забезпечення бджіл кормом, підсилення сімейок, своєчасний відбір плідних маток і підсаджування племінного матеріалу.

Контрольоване парування маток. Ізоляційні пункти парування створюють у зонах, де в радіусі 13-25 км немає бджолиних сімей. На підібраний парувальний пункт відвозять нуклеуси з племінними матками, батьківські сім'ї з розрахунку: одна сім'я на 50-60 маткомісць. Таким чином досягають парування маток з трутнями певного походження.

Виходячи з того, що трутні вилітають на парування близько 11 год. і закінчують літати о 17-18 год., а матки відповідно літають з 12 по 16 год., у племінних господарствах застосовують спосіб, який базується на ізоляції парування в часі. Племінних маток і трутнів випускають на парування в той час, коли трутні інших сімей вже не літають, тобто після 18 год. Для цього на льотки батьківських сімей і нуклеусні вулики ставлять роздільні решітки, а після настання потрібного часу їх знімають, після чого матки й трутні вилітають на парування.

Штучне осіменіння бджолиних маток. Для осіменіння використовують маток лише в п'ятиденному віці. До осіменіння їх утримують у рамках-інкубаторах, розміщених у безматочних сім'ях, або у нуклеусах, оснащених льотковими загороджувачами. Від батьківської сім'ї відбирають 50-60 трутнів, що достатньо для разового осіменіння двох маток. У трутнів відбирають сперму в капіляр приладу штучного осіменіння.

У практиці бджільництва застосовують одно-, дво- і триразове осіменіння. При одноразовому осіменінні відбирають сперму від 10-15 трутнів (12-17 мм3); при дворазовому — від 6-8 (7-10 мм3); триразовому — 4-5 трутнів (4-6 мм3). Кожне наступне осіменіння проводять через 36-48 год.

Після закінчення відбору сперми капіляр із блоком нагнітання закріплюють на відповідному блоці приладу штучного осіменіння. За 1-2 хв. до закінчення відбирання сперми оператор відловлює в облітнику матку і поміщає її в перехідник маткоутримувача. Коли матка досягає кінця перехідника, приєднують маткоутримувач. Після того, як матка перейде до маткоутримувача, перехідник від’єднують. Маткоутримувач з маткою встановлюють на прилад у його блок.

За допомогою вуглекислого газу анестезують матку і встановлюють маткоутримувач у робоче положення. Під час проведення анестезії матки оператор встановлює гачки в робоче положення. Вентральний гачок у робочому положенні повинен мати нахил близько 10°, а жальний — 15-20°. Як тільки дихальні рухи черевця матки спостерігатимуться слабо, а при дотику до нього рухова реакція буде відсутня, приступають до осіменіння матки. До черевця матки підводять вентральний гачок. За допомогою зонда розтуляють склерити і вводять вентральний гачок та відтягують стерніт вліво на 2-3 мм. Далі за допомогою жального гачка вводять жалоносний апарат вправо до тих пір, поки не буде доступу до отвору піхви. Ці операції виконують під мікроскопом при 20-32-разовому збільшенні.