Сторінка
1

Психологічна характеристика військової служби та військового колективу

Психологічна характеристика військової служби та військового колективу

Людина задовольняє свої життєві потреби через актив­ну взаємодію з навколишнім середовищем. Основними ви­дами людської діяльності є праця в її різних виявах і спілкування. Від них походять усі інші види діяль­ності: гра, навчання, військова служба, спорт. Спокон­вічною потребою людини, суспільства була потреба жити в мирі, спокої. Вона вимагала пошуку шляхів і засобів, у тому числі й воєнних, що гарантували б безпеку.

Військова служба у Збройних Силах — це дуже важливий вид діяльності, покликаний гарантувати наці­ональну безпеку України. За своєю суттю вона є діяль­ністю військовослужбовців з певними обмеженнями: відсутність звичних умов життя, наявність певного дис­комфорту, особлива регламентованість поведінки, звужен­ня кола людей, з якими спілкується юнак, тощо.

Військова діяльність є складовою військової служ­би. За своїм змістом військова діяльність поділяється на два види: навчально-бойову та бойову. Бойова діяльність проходить в умовах військової сутички, бою, і її кінце­вою метою є перемога над ворогом. Навчально-бойова діяльність готує військовослужбовців до можливих бо­йових дій і відбувається безпосередньо у військових час­тинах, навчальних військових підрозділах Збройних Сил України. Мета навчально-бойової діяльності — підготов­ка військових фахівців для різних видів і родів військ.

Завдання допризовної підготовки — підготувати юнаків до виконання вимог навчально-бойової діяль­ності, допомогти їм успішно адаптуватися до військової служби на початковому етапі.

Навчально-бойова діяльність у свою чергу поділяєть­ся на такі види: навчальна діяльність (заняття з військо-

вої, гуманітарної, спеціальної підготовки), бойова діяль­ність (бойове чергування, бойові стрільби, несення варто-вої служби тощо), повсякденна служба (внутрішній на­ряд, чергування в підрозділі та ін.); військові навчання, маневри, обслуговування бойової техніки, військового обладнання, зброї; різні види самодіяльності (спортивна, технічна, художня) та ін.

Військова діяльність, тобто строкова військова служ­ба, порівняно з іншими видами соціальне значущої ді­яльності характеризується високою динамічністю: швидким темпом, великими фізичними і психічними на­вантаженнями, раптовими переходами з одного виду ді­яльності на інший, а також строгою регламентацією, чіт­кою організацією, суворою дисципліною (на основі вимог військових статутів, наказів), що обумовлено необхід­ністю підтримання високої боєготовності військ.

Діяльність воїнів проходить в різних умовах: про­сторових (у полі, за пультом управління бойової машини чи установки, в бліндажі), часових (удень, уночі, в будь-який час), географічних (у горах, в морі, на півдні, на півночі), кліматичних та ін.

Військова діяльність є більш напруженою, екстре­мальною порівняно з іншими видами діяльності, їй при­таманні несподіваність, раптовість, незвичність, здат­ність руйнувати сформовані до призову стереотипи пове­дінки, створювати негативні психічні стани (тривож­ність, страх, афект, стрес, депресія). Усе це викликає у юнака суттєві зміни в організмі, а саме: зміни фізіоло­гічні (у вегетативній нервовій системі — в диханні, кро­вообігу, частоті серцевих скорочень, тиску та ін.); зміни психічних процесів (уваги, сприймання, мислення, па­м'яті, уяви, зсуви в емоційно-вольовій сфері особистос­ті); зміни функціонального рівня практичної діяльності (результативності, успішності військової служби). Ці зміни певним чином взаємопов'язані і взаємообумовлю-ють одна одну.

Військова діяльність є колективною діяльністю лю­дей, яким держава довірила найновішу зброю і техніку для забезпечення миру та спокою. Військовий колектив — це соціальна група, головною метою діяльності якої є військовий захист, оборона держави. Специфічні особливості військового колективу поляга­ють у тому, що, по-перше, його діяльність має високу суспільну значущість, яка забезпечує успішне функціонування інших колективів (трудових, навчальних, сімей­них) і суспільства в цілому; по-друге, ця діяльність де­тально регламентована і вимагає від воїнів чіткості, точ­ності, узгодженості під час виконання наказів, розпо­ряджень; по-третє, стосунки між військовослужбовцями діляться на чітко обумовлені — службові, або офіційні (регламентуються статутами Збройних Сил України), та неслужбові, або неофіційні, емоційні (виникають між вій­ськовослужбовцями самі по собі, на основі симпатій, спіль­них інтересів, нахилів, а не з волі командирів, началь­ників).

З моменту утворення підрозділу молодих воїнів у ньому починається диференціація, тобто поділ колекти­ву, внаслідок якого кожний юнак залежно від своїх здіб­ностей, моральних якостей, рис характеру займає певне місце в структурі колективу, отримує в ньому певну со­ціальну роль. Критерії такого поділу різні. Проте у біль­шості військових колективів найчастіше це — фізичні дані (сила, спритність, витривалість), моральні якості (товариськість, чесність, надійність), вольові риси (смі­ливість, рішучість), вміння спілкуватися, знаходити спільну мову з іншими. На основі цього встановлюються емоційні (неофіційні) стосунки в колективі. Найвищу сходинку соціального статусу у військовому підрозділі займає неофіційний лідер, найнижчу — той, кого не виз­нає, не сприймає колектив. Найчастіше останніми стають ті, хто слабо підготовлений до військової служби, не роз­винений фізично, не засвоїв основ допризовної підго­товки, має хворобливу уяву, не вміє спілкуватися, низь­ко оцінює свої можливості.

Й офіційні, й неофіційні стосунки воїнів у військо­вому колективі існують не відокремлено, а паралельно, одночасно і певним чином впливають одні на інших.

У колективі воїнів одного призову утворюються де­що менші за кількісним складом неофіційні групи (мік-рогрупи). Спочатку вони складаються за принципом зем­ляцтва і підтримуються розмовами про своє село (місто), місцеві події, спільних знайомих. Пізніше приводом до організації та реорганізації груп стають спільні інтереси, нахили, уподобання юнаків.