Сторінка
2
Ще у 1954-му році американські бомбардувальники виходили на рубіж Ленінград - Київ - Мінськ.
4 квітня 1983 року літаки США, піднявшись с авіаносців "Мідуей" та "Ентерпрайз" увійшли в повітряний простір СРСР на глибину 30 км, провели умовне бомбометання, зробили декілька заходів на наземні цілі ("Красная звезда" 13-15.03.1991 р.).
1 вересня 1983 року південнокорейський літак "Боїнг - 747" , рейс КАL - 007, порушив повітряний кордон СРСР в районі Камчатки. Літак було збито над Сахаліном. Політ літака у радянському повітряному просторі було синхронізовано з проходженням над відповідними територіями американського розвідувального супутника "Форрет - С".
У лютому 1988-го року крейсер ВМС США "Йорктаун" та есмінець "Керон" увійшли до радянських територіальних вод в районі міста Севастополь.
На початок 90-х років ХХ-го сторіччя Кувейт почав систематично порушувати квоти на добич нафти та переніс на 70 км у глиб іракської території власні прикордонні пости. Потім виступив Ірак. А потім США відновили "справедливість". Зв'язок простежується, якщо пригадати, що економіка США споживає більше 40 % світової добичі нафти при населенні, що складає 5% від світового [1].
Власні проблеми кінця ХХ-го, початку ХХІ-го сторіччя відвернули нашу увагу від подій, що відбуваються в результаті впровадження "політики примирення" нашим східним сусідом і другом з 300-річним незаплямованим стажем - Російською Федерацією. А тим не менш, прикордонні війська Білорусі, згідно існуючих двосторонніх домовленостей посилені підрозділами збройних сил Росії. Угоди про скорочення важких видів озброєнь в Європі Росія проігнорувала. А ще навчання та оснащення сумнівних військових формувань, у тому числі фінансова та військово-технічна підтримка на десятки мільйонів доларів США так званої "банди" Шаміля Басаєва - бувшого головнокомандувача Конфедерації гірських народів Кавказу (КГНК), а ще військові конфлікти в Абхазії та Аджарії, вторгнення в Чечню та ще досі незавершений вивід 14-ї армії з Республіки Молдова [2]. І, на останок, широка антиукраїнська пропагандистка компанія та дії Генеральної прокуратури Росії, що направлені на дескридитацію законно обраної народної влади в Україні, відкрито ворожі акції у Феодосії та Керченській протоці.
Підсумовуючи вищенаведене, окреслимо проблему:
1. У наслідок політичних та соціально-економічних змін, що відбувалися в українському суспільстві протягом останніх десяти-п'ятнадцяти років була повністю зруйнована відбудована за радянських часів система виховання дітей та молоді, зокрема система військово-патріотичного виховання.
2. За відсутністю системної роботи у сфері ідейного, патріотичного та естетичного виховання на сьогодні чітко проглядаються певні негативни зміни у світоглядних пріоритетах молодого покоління, що створює пряму небезпеку існуванню українського держави, суспільства і нації.
Вирішення вказаної проблеми ми вбачаємо:
1. У визначенні ідеологічних засад сучасного військово-патріотичного виховання, формуванні нового ідеалу українця з урахуванням необхідності поєднання у виховних процесах індивідуального та суспільного елементів.
2. У формуванні спільного національного характеру та спільного національного Духу.
3. У впровадженні ефективної, історично та ідеологічно перевіреної системи військово-патріотичного виховання, що відповідає перспективним інтересам українського народу, а також принципам біологічного та культурно-національного самозбереження.
Україна має декілька прикладів існування комплексних систем виховання молоді, основні принципи яких грунтувалися на засадах відповідності існуючий концепції державного будівництва, пануючого у певний період релігійного вчення, світогляду народних мас та історичних вимогах часу.
Яскравими прикладами цього були системи виховання дохристиянської (докняжої) доби та часів Київської Русі. В першому випадку, за умов розвиненого родового устрою і владі найстаршого роду, суворий обов'язок навчати молодь хліборобському ремеслу та військовій справі для потреб та інтересів роду чи племені повністю покладався на батьків. З розвитком Київської Держави та прийняттям християнства на виховну політику зростає вплив Церкви. На старі виховні традицій зростає вплив візантійської виховної системи, що їх вводить Церква; але далекосяжна й передбачлива політика князя Володимира та князя Ярослава Мудрого прищеплює та закріплює силою влади своєї ("вогнем і мечем", як читаємо в літописі) нові виховні ідеї. Виховними принципами проголошуються добро держави, її скріплення і розвиток. Відповідно у вихованні значно зростає роль державних та церковних інститутів. Високовартісним педагогічним твором стає записане у 1096 році "Поучення дітям князя Мономаха". "Поучення" має яскраво виявлений патріотичний характер, закликає до боротьби за єдність всієї країни, до захисту її спільними зусиллями, до виховання мужності і відваги. Звертається увага на значну роль фізичного та інтелектуального виховання юнака ("що треба було робити моєму отрокові - ті діла я виконував сам, на війні, і на полюваннях, вдень і вночі, у спеку і на холоді, не даючи собі спокою, не покладаючись на посадників . сам робив все, що було треба . Чого не вмієте - того навчайтеся; отак як батько мій, сидячи дома, навчився п'ять мов, бо за це є шана від інших земель. А лінощі - мати всьому: що людина вміє, те забуде, а чого не вміє, того не навчиться") [3].