Сторінка
3

Сучасні види зброї та їх вплив на величину санітарних втрат

Для начальника медслужби частини і з’єднання важливе значення має постійне знання і правильна оцінка, санітарних втрат, що вже виникли у ході бою, особливо в результаті застосування противником ядерної (хімічної) зброї. Начальник медслужби негайно приймає заходи для вияснення, у якій саме частині бойового порядку виникло вогнище масового ураження, яка потужність ядерного вибуху, або вид ОР і масштаб їх застосування.

2.ВПЛИВ УРАЖАЮЧОЇ ДІЇ СУЧАСНОЇ ЗБРОЇ НА ВЕЛИЧИНУ І СТРУКТУРУ САНІТАРНИХ ВТРАТ, ОРГАНІЗАЦІЮ МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬК

А. Звичайна зброя. Уражаюча дія звичайної зброї залежить від її виду (вогнепальна, високоточна зброя, боєзапаси об’ємного вибуху, запалювальні суміші і т.інш.) і конструкції боєприпасу.

В удосконаленні звичайних засобів ураження можна простежити два чітко виражених напрямки.

По-перше, це підвищення потужності вибухів на основі досягнень хімії вибухових речовин.

По-друге, покращення конструкції боєприпасів і засобів їх доставки до цілі.

До взірців сучасної звичайної вогнепальної зброї відносяться:

§ пістолети, автоматична зброя (автомати, кулемети);

§ гвинтівки М 16АІ (напівавтомати США);

§ артилерійські снаряди з стрілковими елементами;

§ кульові і ананасні (касетні) бомби;

§ боєприпаси об’ємної (вакуумної дії);

§ високоточна зброя та ін.

Особливістю сучасних боєприпасів вибухової дії є запрограмоване формування під час вибуху осколків певної маси і розмірів, що забезпечує високу початкову швидкість польоту більшості осколків (1500-2000 м/с), зберігання достатньо високої швидкості польоту їх на великі відстані від місця вибуху.

Крім цього, збільшення площі ураження досягається застосуванням вибухів з направленим польотом осколків, використанням мін, які вибухають над поверхнею землі, касетних зарядів і бомб, заповненням боєприпасів готовими уражаючими елементами у виді кульок, стріл, кубиків і ін.). Частіше всього ураження такими елементами призводять до більш тяжкої патології, ніж це мало місце в минулому.

Кулькові і ананасні бомби викликають множинні поранення з невеликими, як правило, вхідними отворами. Кулі зменшеного калібру при попаданні в тканини гублять сталість положення, починають “кувиркатися”, що викликає велику зону руйнування тканин вздовж раневого каналу. У зв’язку з цим, такі поранення досить часто ускладнюються шоком, маса нежиттєздатних тканин збільшується, ускладнюється первинна хірургічна обробка ран, збільшується небезпечність нагноєння рани, а також збільшується строк лікування і реабілітації поранених, дрібні кісткові уламки уражають магістральні судини і нерви.

В зв’язку з вищесказаним сучасна вогнепальна рана буде більш важкою, зростає питома вага множинних і поєднаних поранень, збільшиться частота поранень судин життєво важливих органів, поранення частіше будуть супроводжуватись шоком і кровотечею. За рахунок збільшеної сили вибуху мін, бомб, снарядів та ракет з тротиловим зарядом зросте кількість контужених серед ураженого особового складу.

Потреба у невідкладних заходах медичної допомоги при вогнепальних травмах значно зростає як безпосередньо на місці поранення, так і на передових етапах медичної евакуації.

Специфічними особливостями уражень новими видами вогнепальної зброї є: наявність великої зони зруйнування тканин за ходом раневого каналу, велика частота множинних поранень і об’єднаних пошкоджень. Ці особливості призведуть до складності діагностики, труднощам визначення сортувального призначення.

В боєприпасах об’ємного вибуху використовуються суміші метілацетілену, пропадієну і пропану з добавкою бутану або суміші на основі окису пропілену (етилену) і різних видів рідкого палива. Надлишковий тиск, що дорівнює 20-30 кг/см2, який виникає під час вибуху, здатний зруйнувати надміцні укриття і уражати особовий склад, який в них знаходиться.

Говорячи про уражуючу дію сучасної зброї і санітарні втрати від неї, потрібно особливо вказати на “високоточну зброю”, до якої відносяться принципово нові системи зброї, т.зв. “точного” наведення, коректованого після пострілу.

Відмінною особливістю високоточної зброї є принцип “постріл – ураження”. Для застосування ВТЗ використовуються РУК, РВК. Усі типи розвідувально-ударних комплексів мають однакову схему застосування, яка включає засоби знаходження цілей (виявлення цілей), наведення зброї, центр управління і обробки даних, засоби з автоматичним коректуванням траєкторії польоту до цілі.

Для прикладу розвідувально-ударний комплекс “Асол-Брейкер”, призначений для розвідки і нанесення ударів по танкових угрупуваннях в районах їхнього зосередження, або на марші на глибину до 200-350 км, що приведе до значних санітарних втрат танкових екіпажів.

Важливим напрямком в удосконаленні звичайної зброї є зростання масштабів застосування запалювальних сумішей. Починаючи з 1942 року більшу частину авіаційних бомб, які були скинуті англійськими і американськими льотчиками на німецькі міста, складали запалювальні суміші. У декотрих нальотах за одну ніч їх скидалось до мільйону, що складало 80-100 % бомбового завантаження літаків. 70-80 % зруйнувань у містах були викликані пожежами від запалювальних боєприпасів. Бомбардування Дрездена і Гамбурга призвели до жертв, які можуть бути порівняні з наслідками ядерних ударів по Хіросімі і Нагасакі.

У війні проти Кореї (1950-52 р.р.) вперше у великих кількостях американці почали застосовувати напалм. Здійснюючи в середньому 700-800 літако-вильотів за добу американська авіація скинула понад 200 тис. напалмових бомб.

Серед сучасних запалювальних речовин використовують напалм, терміти, пірогелі, білий фосфор.

При дії на особовий склад запалювальні речовини викликають як світлове випромінювання ядерного вибуху – термічні опіки.

Ураження напалмом має ряд особливостей.

По-перше, він прилипає до шкіри людини. Це зумовлено тривалою дією високої температури і глибокого ураження не тільки шкіри, але “глибокорозташованих” органів, м’язів, кісток. На місці опіку у перші години, як правило, виникає важкий щільний струп, біля якого розвивається різкий набряк тканин. Відтворення струпу проходить дуже повільно і закінчується лише до початку другого місяця, і на повне заживлення навіть невеликої рани потрібно 2 або 3 місяці.

По-друге, в результаті надзвичайно сильного больового подразнення часто вже у перші 30-60 сек. розвивається різке збудження (еректильна фаза шоку), яка потім переходить у фазу важкого торпідного шоку.