Сторінка
3

Актуальні питання організації медичного забезпечення військ. Задачі і організація медичної служби зс україни у воєнний час

За останні роки у Збройних Силах України захворюваність військовослужбовців строкової служби щодо окремих соціальнообумовлених захворювань майже у 1,4 рази перевищує показники захворюваності серед офіцерського складу та цивільного населення, що пов’язано з незадовільними умовами життя та побуту військовослужбовців строкової служби. Соціально-обумовлена захворюваність серед військовослужбовців строкової служби сягає в цілому до 80% загальної захворюваності, в тому числі до 50% - інфекційні хвороби. За військово-епідеміологічним значенням переважне місце серед інфекційних хвороб займають гострі кишкові інфекції, вірусний гепатит А, короста, діфтерія, які відповідно у 9, 2, 14 та 2,5 рази вище, ніж серед офіцерів та прапорщиків.

За таких умов у відповідності до вимог Закону України 1994 року “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” у першому півріччі 1998 року закінчено реформування жержавної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства оборони України, яка функціонує в системі єдиної державної санітарно-епідеміологічної служби України.

Завдяки проведеним заходам 28 санітарно-епідеміологічних закладів різних рівнів підпорядкування (санітарно-епідеміологічні загони видів Збройних Сил, військових оперативних командувань, гарнізонів та санітарно-епідеміологічні лабораторії дивізій) були реформовані та об’єднані в єдину систему державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства оборони України та підпорядковані по вертикалі санітарно-епідеміологічному управлінню Міністерства оборони України, яке було сформоване у лютому 1998 року (Схема).

В період реформування (1997 рік – 1-е півріччя 1998 року) створена нова організаційно-штатна структура санітарно-епідеміологічних закладів, визначені основні напрямки удосконалення та функціонування системи державного санітарно-епідеміологічного нагляду у Збройних Силах України та протиепідеміологічного захисту військ (сил). З цією метою введено в дію:

- нові штати санітарно-епідеміологічних закладів;

- тимчасове положення про державну санітарно-епідеміологічну службу Міністерства оборони України (наказ міністра оборони України від 22.09.1997 р. №348), згідно якого санітарно-епідеміологічні заклади виведені з підпорядкування медичної служби видів Збройних Сил і оперативних командувань та перепідпорядковані державній санітарно-епідеміологічній службі Міністерства оборони України;

- положення про санітарно-епідеміологічні установи та заклади Міністерства оборони України (наказ начальника ГВМУ МО України від 10.06.1998 р. №51);

- положення щодо розмежування відповідальності медичної служби та санітарно-епідеміологічної служби МО України з питань санітарного та епідемічного благополуччя військ (директива начальника ГВМУ МО України від 10.06.1998 р № 135/5/1936).

Підсумками реформування санітарно-епідеміологічної служби є наступні позитивні результати щодо організації державного санітарно-епідеміологічного нагляду та проведенні санітарно-гігієнічних заходів з метою забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя військ Збройних Сил України є:

Введення в практичну діяльність територіального принципу проведення кваліфікованих санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів, здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в інтересах усіх військових частин, які дислоковані на території відповідальності санітарно-епідеміологічного закладу:

- поліпшення оперативного реагування на зміну санітарно-епідеміологічної обстановки;

- своєчасне надання інформації про санітарно-епідеміологічну обстановку у військах Збройних Сил першим посадовим особам Міністерства оборони дозволяє своєчасно та більш якісно проводити першочергові профілактичні, санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи з метою забезпечення санітарного та протиепідемічного благополуччя військ;

- виконання повного комплексу кваліфікованих санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів при чисельності фахівців державної санітарно-епідеміологічної служби міністерства оборони України у 2-рази меншою, ніж передбачено нормативами Міністерства оборони охорони здоров я України.

Ці позитивні моменти відображаються і на кінцевому результаті роботи – інфекційній захворюваності. Так, у 1998 р. майже у 2-а рази зменшилась спалахова захворюваність інфекційними хворобами у Збройних Силах України (кількість захворіліх), а кількість спалахів скоротилася на 14%, що є свідченням своєчасного проведення цілеспрямованих протиепідемічних заходів (Схема).

Медична служба Збройних сил України на воєнний час має 286 медичних частин та закладів, у тому числі:

- евакопунктів (ОК) – 2;

- евакопунктів (розподільчих) – 1;

- евакопунктів (місцевих) – 5;

- госпітальних баз – 16;

- військових госпіталів – 22;

- військово-польових багатопрофільних госпіталів – 23;

- військово-польових авіаційних госпіталів – 4;

- медичних бригад – 6;

- військово-санітарних підрозділів – 26;

- окремих авттосанітарних батальонів – 20;

- окремих медичних загонів – 22;

- окремих транспортних санітарних авіаційних ескадрилій – 3;

- окремих рот авіаційно-технічного забезпечення – 3;

- військових санаторіїв – 17;

- Українська військово-медична академія – 1;

- науково-дослідний інститут проблем військової медицини – 1;

- інтернатур медичного складу – 2;

- санітарно-епідеміологічних закладів – 28;

- поліклінік – 7;

- медичних складів – 18;

- кафедр ектремальної і військової медицини – 16;

- військових представництв – 6;

- патологоанатомічних лабораторій – 5;

- військово-лікарських комісій – 5;

- судово-медичних лабораторій – 5;

- станцій переливання крові – 3;

- ремонтних шруп медичної техніки – 1;

- інтернатур медичного складу – 2;