Сторінка
6

Актуальні питання організації медичного забезпечення військ. Задачі і організація медичної служби зс україни у воєнний час

Для організації роботи ТерГБ необхідно мати управління ГБ, начальником якого доцільно назначиати заступника начальника обласного управління охорони здоров’я. Його заступником на воєнний час планується мати кадровго військового лікаря. Ни повинен стати начальник базового та гарнізонного військового госпіталю, який розташований та території ці.ї області. У мирний час останній разом з посадовими особами управління охорони здоров’я обласних державних адміністрацій повинен нести відповідальність за підготовку лікувальних закладів та бази в цілому до роботи у воєнний час. Для цього в мирний час при базовому ВГ необхідно мати кадр УГБ (3-3 офіцери), якій би організував взаємодію з місцевими органами охорони здоров’я щодо підготовки персоналу,. Примищень,. Матеріально-технічних засобів до використання в особливий період, а також проводив мобілізаційну роботу.

Треба сказати, що кожної територіальної госпітальної бази повинен бути визначений ще у мирний час і затверджений відповідними документами МОЗ і МО України.

Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова від 30 листопада 1998 року № 1894-65 “Про визначення лікувальних установ системи Міністерства охорони здоров’я України,.які братимуть участь у наданні медичної допомоги в особливий період”. Таких установ у 19 областях 234 місткістю 101 тис.ліжок.

Таким чином, запропонована система медичного забезпечення ЗС України на воєнний час передбачає мати у своєму складі:

- 8 медичних батальонів дивізій;

- 19 пересувних госпітальних баз;

- 19 територіальних госпітальних баз;

- 21 стаціонарний військовий госпіталь;

- 19 військових багатопрофільних госпіталів;

- 18 військових санаторіїв;

- 6 медичних бригад;

- 19 окремих медичних загонів;

- 26 військових санітарних поїздів;

- 20 автомобільних санітарних батальонів;

- 28 санітарно-епідеміологічних закладів;

- 2 загони заготівлі крові;

- 18 медичних складів;

- 67 інших військових медичних частин та закладів.

Це дає можливість, не знижуючи якість та ефективність надання медичної допомоги пораеним та хворим, скоротити існуючий комплект військово-медичних частин та закладів на воєнний час на 40%,. Військовослужбовців – на 51%, у тому числі лікарів – на 52%, працівників – на 47%.

Основні положення організації медичного забезпечення

Збройних Сил України на воєнний час

Найбільш важливе значення для організації медичного забезпечення військ мають санітарні втрати. В оборонній операції вони будуть коливатися від залежності можливостей імовірного противника застосувати найсучаснійши зразки зброї, від ступеню інженерного обладнання оборонних позицій наших військ, захисту (укриття) особового складу, можливостей щодо знищення засобів збройної боротьби противника та його особового складу, а також від виникнення та розвитку воєнного конфлікту.

Необхідно сказати, що згідно з розробленими Генеральним штабом основними поглядами на застосування Збройних сил при підготовці та відбитті агресії проти україни воєнні конфлікти можуть бути:

- низького рівня інтенсивності;

- середнього рівня інтенсивності;

- високого рівня інтенсивності.

При цьому передбачається, що на відміну від знайомих нам за часів колишнього СРСРО показників операцій, при воєнному конфлікті високої інтенсивності складовими частинами операції Збройних Сил є:

- загальновійськові операції (тобто операції оперативних командувань до 60 діб, операції армійських корпусів – оборонні до 25 діб, наступальні – до 20 діб);

- сумісні операції – повітряна оборонна операція в одному – двох оперативно-стратегічних напрямків до 5-7 діб, протидесантні операції до 15 діб;

- бойові дії об’єднань, з’єднань видів Збройних Сил, родів військ та спеціальних військ;

- територіальна оборона як особлива форма дій із залученням з’єднань і частин інших силових структур.

Прийняття імовірним противником на озброєння високоточних засобів ураження та боєприпасів об’ємного вибуху, здатність гарантовано уражити цією зброєю на усю глибину оперативної побудови військ обумовлюють значне зростання втрат від звичайної зброї. При цьому середньодобові санітарні втрати військ оперативного об’єднання (армійського корпусу) під час оборонної операції можуть скласти від 0,.8% до 1,5% чисельності особового складу, а Збройних Сил – до 0,5%. Так, згідно з розрахунками, проведеними у ході КШВГ “Бар’єр” величина санітарних втрат “Східних” становила трохи більше 200 тис.чол., крім того, санітарні втрати військ силових структур склали більше 20 тис.чол.; на КШВН “Редут” – 190 тис.чол., на КШН “Осінь” - 98 – 150 тис.чол.

При цьому санітарні втрати військ будуть характрізуватися нерівномірністю за оперативними об’єднаннями, за операційними напрямками, часом виникнення. Відмічається тенденція їх перерозподілу за елементами оперативної побудови військ. у сучасній оборонній операції значні санітарні втрати будуть нести й війська другого ешелону оперативної побудови військ об’єднання.

У з’єднаннях,що ведуть обонні дії на напрямку зосередження основних зусиль противника, санітарні втрати будуть значно більшими, ніж на інших напрямках. Максимальні втрати слід очикувати у перші дні операції під час бою за головну смуту оборони, а також при нанесенні контрудару.

Проведені дослідження, досвід навчань і, особливо, локальних війн останніх років показують, що санітарні втрати у операціях з використанням тільки звичайної зброї, у тому числі її нових зразків, надзвичайно зміняться у якісному відношенні. При цьому різко збільшится кількість тяжких та дуже тяжких уражень. Вони будуть комбінованими та сполученими (“сочетанними”). Наприклад, у структурі санітарних втрат від високочастотної зброї дуже тяжкі поранення складуть 70%, тяжкі та середнього ступеню тяжкості – 10-15%. Важливою особливістю таких поранень є те, що вони потребують невідкладного проведення інтенсивної терапії та протишокових заходів з моменту поранення.

Також сильно зросте кількість уражених з бойовою психічною травмою і буде складати у структурі санітарних втрат приблизно 20%, а за результатами війни у зоні Перської затоки серед американських військовослужбовців вони склали 30-32%.