Сторінка
2

Економічна сутність податків та їхнє призначення

Якщо розглянути основні принципи оподаткування прибутку, то, звичайно, в окремих країнах є відмінності, але спільним є те, що податок сплачується за результатами фінансового року відповідно до поданої декларації. Прибуток визначається як різниця між валовими доходами та валовими витратами.

Валові доходи є зведеним показником. Вони включають доходи від реалізації товарів І послуг, фінансових операцій, одержані рентні платежі та роялті, доходи, одержані за рахунок приросту капіталу (від реалізації цінних паперів), інші доходи.

До валових витрат відносять заробітну плату робітників і службовців, витрати на ремонт обладнання та будівель, витра­ти на придбання сировини, комплектуючих деталей, електро­енергії та інше, витрати на науково-дослідні роботи, сплачені рентні платежі та роялті, проценти за кредит, внески до різних фондів, включно з добровільними внесками, виплати до пенсійного та фонду соціального страхування, амортизацій­ні відрахування, інші витрати.

У багатьох країнах порядок визначення валових доходів і валових витрат використовується як стимуляційний і регуляцій­ний фактор. Так, у США до числа валових витрат включають­ся спеціальні витрата, до яких належать суми одержаних диві­дендів та Інші. У Швеції з валового доходу вираховуються пенсії колишнім робітникам, премії страховим компаніям за пенсії робітникам підприємства, відрахування у фонди трудя­щих. У більшості країн із валового доходу вираховуються подат­ки., сплачені органам місцевого самоврядування, оплата послуг юристів, економістів радників, які запрошуються, внески добродійним товариствам, пожертвування закладам освіти, лікарням, будинкам інвалідів та престарілих, церковним пара­фіям, науково-дослідним установам, університетам тощо.

Нині чинний порядок оподаткування прибутку під­приємств дає значні підстави для застосування стимуляційних функцій податку на всіх етапах податкового процесу. Най­активніше ці можливості використовуються при визначенні прибутку, що підлягає оподаткуванню.

Із прибутку підприємства перед оподаткуванням вирахо­вуються штрафи, грошові компенсації засновникам, витрати на проїзд власників фірм, суми, пов'язані з амортизаційними пільгами тощо. У деяких випадках прибуток для оподаткування може збільшуватися. Так, у Великобританії до оподатковувано­го прибутку додаються витрати з утримання штатів компаній або закордонних клієнтів.

У багатьох країнах податок сплачується за єдиною ставкою, але є приклади, коли прибуток поділяється на дві частини. Од­на з них — це прибуток, що розподіляється серед засновників, інша — це прибуток, що не розподіляється. За заниженою ставкою оподатковується прибуток, що розподіляється. Впро­вадження нарізного оподаткування прибутку, на думку законо­давців, усуває подвійне оподаткування. Так, у ФРН нерозподільний прибуток оподатковується за ставкою 55 відсотків, а прибуток, що розподіляється, — за ставкою ЗО відсотків. Та­кий підхід стимулює до збільшення доходів акціонерів.

Досить широкого застосування набула амортизаційна пільга, тобто надання права прискореної амортизації. Амор­тизаційні пільги стали важливим засобом державного регулю­вання науково-технічного прогресу, впровадження нових тех­нологій, оновлення основного капіталу. Надаючи права прискореної амортизації за тими чи іншими видами основних фондів, держава тимчасово втрачає доходи, проте у підприєм­ства накопичуються ресурси для модернізації та технічного переоснащення виробництва, що в кінцевому підсумку забез­печує його розширення, збільшення прибутків і, відповідно, доходів бюджету.

У деяких країнах, насамперед у ФРН, набула поширення практика звільнення від оподаткування прибутку, який відра­ховується до резервних фондів. Законом про акціонерні това­риства у ФРН правлінням на власний розсуд дозволяється формувати резервні фонди для покриття непередбачуваних витрат і збитків, фінансових зобов'язань. Прибуток, що спря­мовується до резервних фондів, звільняється від оподаткуван­ня. Як стверджують спеціалісти, висока конкурентоспромож­ність корпорацій ФРН на світових ринках пояснюється значними пільгами і, зокрема, формуванням резервних неопо­датковуваних фондів.

Слід звернути увагу на такий стимуляційний фактор, як по­даткові кредити. Суть їх полягає в тому, що корпорації, які сплачують податок на прибуток, мають право залишати в своєму розпорядженні частину податку та використовувати його на фінансування певних економічних і соціальних завдань, визначених законодавством, тобто податкові кредити набувають цільового характеру. Як правило, податкові кредити мають ін­вестиційні спрямування, а також стимулювання зайнятості.

Характерним є той факт, що в більшості країн ставка, по­датку на прибуток корпорацій диференціюється залежно від галузі економіки (легка промисловість, машинобудування, хімічна промисловість).

Види перевірок податкових органів

Податкові органи здійснюють камеральні, документальні і тематичні перевірки.

Камеральна перевірка (без виходу на підприємство) проводи­ться податковим інспектором у момент одержання декларацій та розрахунків з використанням бухгалтерської звітності. Перевірці підлягають такі питання:

· повнота і своєчасність подання звіту, податкових декларацій та розрахунків;

· дотримання вимог щодо порядку заповнення поданих доку­ментів;

· узгодженість звітних даних;

· послідовність даних у формах звітності;

· відповідність даних, що використовуються для складання розрахунків, даним, відображеним у звітності;

· правильність заповнення всіх пунктів декларацій та розра­хунків;

· правильність арифметичних підрахунків та визначення сум і термінів сплати або повернення з бюджету належних сум.

Увагу треба приділити методиці перевірки кожного із зазна­чених питань.

Документальна перевірка — це другий етап контрольної ро­боти податкових органів за правильністю нарахування та своєча­сністю сплати до бюджету податків та зборів. Документальні пе­ревірки бувають планові та зустрічні. Планові документальні пе­ревірки здійснюються за річними планами контрольно-економіч­ної роботи та квартальними графіками перевірок по кожній діля­нці роботи. До планів потрапляють насамперед такі підприємст­ва, що отримують найбільші суми прибутків або мають значні обороти, чи допускають грубі порушення податкового законо­давства.

Документальні планові перевірки можуть проводитися не рідше одного разу на два роки і не частіше одно­го разу на рік.

Для перевірки податковий інспектор повинен мати належним чином оформлене посвідчення на перевірку та програму пере­вірки.

Програма складається виходячи з основної мети перевірки — виявлення достовірності визначення прибутку, інших об'єктів оподаткування, правильності обчислення податків і своєчасності виконання зобов'язань перед бюджетом; оцінки стану звітної ди­сципліни і ведення податкового та бухгалтерського обліку. У програму може бути включено від 10 до ЗО питань. Основними з них є: