Сторінка
5

Планування, стадії і процедури аудиту

4. Узагальнення і реалізація результатів контролю і аудиту:

§ групування недоліків;

§ документування результатів проміжного контролю;

§ аналітичне групування;

§ слідчо-юридичне обґрунтування;

§ систематизоване групування результатів контролю і аудиту;

§ прийняття рішень;

§ контроль за виконанням прийнятих рішень.

Кожний методичний прийом у системі фінансового-господарського передбачає використання певних контрольно-ревізійних процедур.

3.2. Види процедур.

Контрольно-аудиторські процедури за призначенням у застосуванні прийомів контролю можна поділити на організаційні, моделюючі, нормативно-правові, аналітичні, розрахункові, лічильно-обчислювальні, логічні, порівняльно-зіставні та інші.

Організаційні – вибір спеціалістів для виконання контрольних функцій, оформлення організаційно-розпорядчої документації (накази, розпорядження, графіки тощо), встановлення об’єктів і методики контролю.

Моделюючі – побудова організаційних та інформаційних моделей об’єктів контролю, які дають змогу оптимізувати проведення контролю за часом і якісними характеристиками із застосуванням обчислювальної техніки. Модель залежно від контролю групи економічно однорідних об’єктів конкретизують у частині диференціації об’єктів та їхніх структурних елементів, джерел інформації методичних прийомів проведення аудиту і узагальнення його результатів. Способом моделювання, наприклад, встановлюють нормативно-правову і фактографічну інформацію, яка стосується об’єкта контролю, створюють інформаційний образ.

Нормативно-правові – перевірка відповідності функціонування об’єкта контролю правилам, додержання трудового законодавства у трудових відносинах на підприємстві, проведення інвентаризації цінностей і додержання Основних положень з інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів і розрахунків.

Аналітичні – розчленування об’єкта контролю на складові елементи і дослідження їх із застосуванням спеціальних методик. Так аналізують виконання державного замовлення з випуску найважливіших видів продукції в асортименті; провадять технологічний і хіміко-лабораторний контроль якості виробів тощо.

Розрахункові – перевірять достовірність кількісних і вартісних вимірників господарських операцій, розраховують узагальнюючі показники, які характеризують об’єкт контролю ( показники продуктивності праці, виконання плану реалізації тощо).

Лічильно-обчислювальні – застосовують під час перевірки кількісної характеристики об’єктів контролю. До них відносяться – встановлення вартості товарів відповідно до ринкових цін, перевірку правильності нарахування заробітної плати робітникам, розрахункових відносин тощо. Крім, того їх використовують при інвентаризації, дослідженні документів, економічному аналізі, статистичних розрахунках, економіко-математичних методах, інших методичних прийомах аудиту.

Логічні – ґрунтується на застосуванні прийомів логіки у процесі аудиту. Використовують їх у поєднанні з іншими контрольно-аудиторськими процедурами (наприклад, при перевірці документів, економіко-математичних розрахунках, економічному аналізі).

Порівняльно-зіставні – передбачають порівняння і зіставлення об’єкта з його аналогом, затвердженими зразками, нормативно-правовими актами для виявлення відхилень від них. Слід зазначити, що причини відхилень досліджують за допомогою інших контрольно-аудиторських процедур. Порівняльно-зіставні процедури широко використовують разом з іншими методичними прийомами аудиту, але особливо важливу роль вони відіграють при дослідженні документів.

Аудитор одержує аудиторські свідчення шляхом застосування однієї або кількох із процедур, які він безпосередньо використовує під час аудиту підприємства:

q перевірка;

q спостереження;

q опитування ;

q підтвердження;

q підрахунки.

Перевірка – складається із вивчення бухгалтерських регістрів; документів, які дають змогу зібрати аудиторські свідчення різного ступеня надійності. До основної категорії документальних аудиторських свідчень, які мають різний ступінь надійності належать: аудиторські свідчення , які створенні і зберігаються трьома особами; документальні аудиторські свідчення, які зберігаються в клієнта.

Спостереження – аналіз процесу або процедури, що використовується іншими особами.

Опитування – зберігання інформації від обізнаних осіб клієнта і поза межами їх. Воно може дати аудитору нову інформацію або підтвердити стару інформацію.

Підрахунки – перевірка відповідності сум, які зазначені в регістрах обліку і первинних документах.

Отже, контрольно-аудиторські процедури – це дії, які конкретизують застосування методичних прийомів контролю процесу розширеного відтворення суспільно необхідного продукту, забезпечують виявлення конфліктних ситуацій з метою їх своєчасного усунення.

Висновок.

З прийняттям Закону “Про аудиторську діяльність” в нашій державі дещо вщухли дискусії про право існування професії аудитора, цьому також допомогли Національні нормативи аудиту Аудиторської палати України та Кодекс професійної етики аудиторів України, які набули чинності з 1 січня 1999р.

Саме тепер важливо зіставити відповідність вимог національних нормативів до аудиту, нових вимог до обліку і звітності, щоб виявити і усунути певні неузгодженості. Хоча національні нормативи аудиту грунтуються на Міжнародних стандартах аудиту, і, на перший погляд, таких неузгодженостей не повинно бути. Проте слід врахувати, що новий підхід до ролі аудитора потребує низки змін у чинних актах законодавства, для того, щоб створити юридичне забезпечення цієї ролі.