Сторінка
1
ЗМІСТ: 1. Вступ 2. Становлення 3. Лисенківщина 4. Арешт 5. Подорожі 6. Висновок 7 . Список літератури
Вступ
Дуже важко визначити границі найширшого кола інтересів, турбот і творчої діяльності Миколи Івановича Вавілова. Мабуть, найбільше точно ці границі задавалися основною метою - роботою Вавілова - перебудова землеробства країни на сучасній науковій основі. Щоб вирішувати цю задачу після перемоги Великого Жовтня, в умовах ламання старих укладів і подолання розрухи, Вавілову довелося бути одночасно вченим-агрономом і організатором сільськогосподарської науки, генетиком і селекціонером, ботаніком і географом, мандрівником і представником Країни Рад по імпорті насінь, машин, устаткування, директором основних наукових центів генетики і прикладна ботаніка, організатором і першим президентом ВАСХНИЛ, членом ВЦИК, керівником мережі досвідчених станцій і опорних пунктів. До того ж це лише швидке перерахування тільки основних напрямків його титанічної праці. При всієї разноплановости його діяльності вона на рідкість цільна: усе своє життя в науці, починаючи зі студентської лави, М. І. Вавілов присвятив вивченню культурних рослин, переслідуючи шляхетну мету - підвищити їхню врожайність, усунути тим самим погрозу недостачі продуктів харчування для жителів нашої країни і всього людства.
Прагнучи до цієї мети, М. І. Вавілов вирішував дві взаємозалежні задачі, що у той далекий час були ще не зрозумілі більшістю вчених і тим більше широкою громадськістю. Перше: мобілізація для нестатків селекції генетичних ресурсів усіх культурних рослин і їхніх диких родичів, тобто їхнього виявлення, вивчення і збір у місцях природного виростання. Друге: збереження на полях і в сховищах насінь усієї розмаїтості форм культурних і родинних їм диких рослин, розмаїтості, що тепер швидко утрачається в міру ліквідації природних ландшафтів і примітивних систем землеробства, але залучення якого в селекцію необхідно для постійного підвищення врожайності сільськогосподарських культур.
Вчені усього світу віддають данину поваги проробленій роботі академіку М. І. Вавілову. У нашій країні протягом багатьох років його праці були забуті. Може в цьому криється секрет відставання сучасного вітчизняного сільського господарства від світового? Це питання я задавала собі протягом усієї роботи над рефератом. Чому в роки колективізації і судорожних спроб влади перебороти збиток, нанесений сільськогосподарському виробництву знищенням міцних селянських господарств, був затребуваний народний академік Трохим Лисенко, а не академічний учений М. І. Вавілов.
СТАНОВЛЕННЯ:
М. І. Вавілов народився в Москві 26-го листопада 1887 року. Батько його був здатним комерційним діячем, що пройшов через важке дитинство. Він щиро любив своїх синів, Миколу і Сергія (згодом стали геніальними росіянами вченими), дочка Лідію - мікробіолога, що померла в роки своєї молодості, і Олександрові, що став пізніше лікарем. Микола був поміщений батьком у Московське комерційне училище. Його ж тягнуло до себе природознавство. Як багато видатні вчених М. І. Вавілов рано став займатися самостійною роботою. По закінченні училища Вавілов надійшов у Московський Сільськогосподарський Інститут, де і почалася його активна наукова діяльність (нині Сільськогосподарська Академія імені К. А. Тімірязєва), що він закінчив у 1911 році. Його дипломна робота "Голі слимаки (равлики), що ушкоджують поля і городи в Московській губернії", опублікована в 1910 році, відразу ж була оцінена по достоїнству і навіть визнана гідною премії Московського політехнічного музею. У 1909 році, будучи ще студентом 2-го курсу, він виступає на урочистому засіданні студентського кружка - кружка аматорів природознавства, - присвяченому 100-річчю з дня народження Дарвіна, з доповіддю "Дарвінізм і експериментальна морфологія". Таким чином, ще на студентській лаві визначилося коло наукових інтересів Вавілова - від прикладних питань сільського господарства до самих широких теоретичних питань еволюційної біології. Уже тоді многим з його оточення було ясно, що його як ученого чекає велике майбутнє. Пізніше, один з його вчителів, що видається агрохімік Д. М. Прянишников скаже про Вавілова: "Ми не говоримо, що він геній тільки тому, що він наш сучасник".
Працюючи в Д. М. Прянишникова, по закінченню інституту, Вавілов одночасно став учнем і співробітником основоположника вітчизняної селекції сільськогосподарських рослин професора Д. Л. Рудзинского, що заснував Селекційну станцію при Московському сільськогосподарському інституті. Миколі Івановичу везло на корифеїв! Це завжди був прояв взаємного тяжіння. Крім Д. М. Прянишникова і Д. Л. Рудзинского, Микола Іванович у перші роки свого наукового розвитку зблизився з такими високоталановитими діячами селекції і мікології, як С. І. Жегалов і А. А. Ячевский. Микола Іванович потрапив у плеяду найбільших дослідників початку століття. Уже з 1911 року Вавілов прагне в Бюро по прикладній ботаніці в Петербурзі, що у той час очолював Р. Е. Регель. Тут він початків з вивчення пшениці, а потім ячменя й інших культур. Його вже починають цікавити більш широкі питання походження культурних рослин. Більш того, у 1911 і в 1912 роках він, імовірно, під враженням робіт І. І. Мечникова починає свої дослідження з імунітету рослин і грибкових захворювань, що він проводить у понаднормовий час, у керованої професором А. А. Ячевским лабораторії в бюро мікології і фітопатології. Уражала працездатність Вавілова. За свідченням очевидців, він міг працювати по 18 годин на добу. Він мав дивне уміння концентрувати волю й енергію, працювати з азартною шаленістю. Його скажений ритм мимоволі захоплював усіх, хто з ним працювати. "Життя коротке - треба поспішати", - говорив він, немов передчуваю, що доля відпустила йому не багато часу. Вже в тім же 1911 року Вавілову доручають вести заняття зі студентами Вищих Голицинских сільськогосподарських курсів.
Завантажити реферат