Сторінка
1

Кохлеарія (Cochlearia arctica), цинготна трава, мор¬ська салата.

Родина хрестоцвітих — Gruciferae.

З лікувальною метою використовують її траву.

Поширена в Північній Європі та в Північній Америці, її виро­щують подекуди і в Радянському Союзі (в Сибіру, на Далекому Сході).

Кохлеарія — дворічна рослина. На перший рік життя розвиваються розетки прикореневих листків; листки з довгими черешками, майже округлі, цілокраї; навесні наступного року ви­ростав квітконосне стебло заввишки 15—40 см. Стеблові листки чергові, округлі, як і прикореневі, або злегка виїмчасто-зубчасті, яйцевидні, сидячі або майже обіймають стебло. Квітки білі, зібрані в китицю. Пелюстки вдвоє довші за чашолистки. Плоди — округло-яйцевидні стручки з довгим червоно-бурим насінням.

Препарати з кохлеарії е в'яжучим, сечогінним, проти­цинготним і освіжаючим засобом, їх вживають усередину й застосовують зовнішньо (для полоскання), рекоменду­ють їх і при ревматизмі, водянці, білях (у жінок), непри­ємному запаху з рота (для полоскання) та як сечогінний засіб (з медом).

Способи застосування. Відвар: 20,0— 200,0; по 1 столовій ложці 3 рази на день.

Настойка: на спирті — 25,0; по 20 крапель; на горіл­ці — 8 частин трави на 6 частин горілки; настоювати 8 днів; вживати в тій самій дозі.

Для полоскання: відвар або настойка, розведена у від­ношенні 1 : 10.

Чебрець боровий (Thymusserpyllum)

чабер, материн­ка, мала материнка, боровий чепчик.

Родина губоцвітих — Labiatae.

З лікувальною метою використовують траву рослини.

Поширений по всій території Радянського Союзу, в тому числі й на Україні, особливо на Поліссі, та в Сибіру й на Кавказі.

Боровий чебрець (мал. 131) — трав'яниста або напівкущова рослина. Стебла в нього бурі, тонкі, повзучі, місцями закріплюю­ться в грунті, квітучі — висхідні. Листки супротивні, частіше еліп­тичної форми, дрібні, до 15 мм завдовжки й до 7 мм завширшки; мають ароматний запах, який посилюється при розтиранні, й гір­куватий смак. Квітки рожевуваті, іноді фіолетово-червоні, зі­брані по кілька в пухкі головчасті суцвіття. Цвіте рослина з травня до вересня. Збирають боровий чебрець у червні — липні.

У траві цієї рослини, крім дубильних і гірких речовин, є й ефірна олія.

У науковій медицині цю рослину застосовують для ароматичних ванн і вживають усередину — у вигляді ек­стракту як відхаркувальний і болетамувальний засіб: при кашлі, при радикулітах та при інших нервових хво­робах; входить вона й до складу спеціального препарату від кашлю — пертусину.

В народній медицині боровий чебрець використовують значно ширше — всередину й зовнішньо як болетамуваль­ний засіб при радикулітах і невритах. Всередину вживають відвар 15,0—200,0 по 1 столовій ложці 3 рази на день, а зовнішньо прикладають теплі жмаки на хворе місце. З настойки або екстракту (розведених у відношенні 1 : 10) роблять примочки.

Крім того, цю рослину застосовують і як сечогінний, потогінний (пополам із кмином), відхаркувальний, боле­тамувальний і заспокійливий засоби.

При коклюші застосовують відвар у тій самій дозі, що й при інших хворобах, але краще використовувати екстракт. Його готують так: відв-ар борового чебрецю вмішаний пополам з відваром кореня лікарської рожі (10,0—200,0), випаровують до половини й додають 1—2 чайні ложечки чистого меду на склянку відвару. Хворій дитині дають по 1 чайній ложечці 3 рази на день.

Боровий чебрець має властивість тамувати біль, оче­видно, завдяки тому, що в ньому є ефірна олія. Тому пре­парати з нього застосовують при болях у шлунку й кишеч­нику та при хворобах нирок, невралгії, безсонні й цинзі. Настойку рослини рекомендують при болях у суглобах, замість мурашиного спирту золототисячника. Вживають ці ліки по 1 столовій ложці З рази на день; строк лікування — 2—3 місяці.

Як знезаражувальний і болетамувальний засоби засто­совують примочки з борового чебрецю на рани.

Ароматичні ванни з трави борового чебрецю в народі застосовують при хворобах, що спричинені порушенням обміну речовин.

Способи застосування. Відвар: 15,0— 200,0; по 1- столовій ложці 3 рази на день.

Екстракт: 10 г трави борового чебрецю на 90 мл окропу, або 2 чайні ложечки трави на V2 склянки окропу; випару­вати до половини й давати по 1 чайній ложечці (краще з медом) 3—4 рази на день.

Настойка: 10,0; по 15 крапель 3 рази на день.

Ванни: 50 г трави на відро окропу.

Чебрець звичайний (Thymusvulgaris), чепчик.

Родина губоцвітих — Labiatae.

З лікувальною метою використовують його листя.

Росте в дикому стані в північно-західній частині Середземно­морського узбережжя, в Іспанії та на півдні Франції. Вирощують його в Криму, в країнах Західної Європи та Північної Америки.

Чебрець звичайний — невелика напівкущова росли­на. Корінь у нього стрижневий, розгалужений. Стебло прямостоя­че або підведена (а не повзуче, як у борового чебрецю), в нижній частині здерев'яніле, дуже гіллясте, заввишки до 20—40 см. Лист­ки дрібні, до 0,8 см завдовжки, з короткими черешками, довгасто-ланцетовидні, сіруваті, усіяні з обох боків крапками, ефірноолій-ними залозками, густо опушені, дуже запашні (запах тимолу).

Краї листків у звичайного чебрецю дуже завернуті всередину, і саме по цьому його можна відрізнити від борового чебрецю, бо ці дві рослини дуже схожі одна на одну. Крім того, їх можна відріз­нити одну від одної ще й за кольором віночків: у борового чебре­цю вони фіолетово-червоні, а в звичайного чебрецю — лілувато-рожеві, а іноді й білі.