Сторінка
8

Організація і функціонування провідних банківських систем зарубіжних країн

До третьої групи належать приватні банки, основний вид їх діяльності — це управління інвестиційними портфелями. Швейцарські банки надають величезну кількість різно­манітних послуг великим корпораціям, компаніям, фірмам, населенню. Поряд з традиційними послугами вони допомага­ють малому бізнесу: здійснюють переведення (трансфер) пла­тежу в межах Швейцарії і на міжнародному фінансовому ринку, займаються купівлею і продажем банкнот різних країн, організовують переговори про угоди на фондових біржах Швейцарії та в інших країнах.

Комерційні банки надають широкий спектр кредитів. Однак надання кредиту залежить від репутації фірми — іно­земний клієнт, щоб отримати кредит, повинен мати бездоган­ну репутацію. Клієнтам з юридичною адресою в Швейцарії надаються, зокрема, такі послуги: короткостроковий кредит (забезпечений або незабезпечений), по конкретному рахунку або у формі фіксованого авансу, в швейцарських франках або у валюті інших країн; позики під нерухомість; лізинг і факто­ринг; рефінансування лізингових операцій; відкриття акреди­тивів тощо.

Більшість швейцарських банків мають стовідсоткову або близьку до цього ліквідність — показник, не досяжний для банків інших країн. Крім того, кожний банк Швейцарії дотри­мується такого правила: чиста вартість його капіталу, за ви­нятком фінансових зобов’язань, становить 7-9 відсотків вар­тості цих зобов’язань; за світовими стандартами цей відсоток досить високий.

Швейцарські банки регулярно проходять ретельні ауди­торські перевірки. При цьому аудиторські фірми виступають більш суворими ревізорами, ніж уряди інших країн, які кон­тролюють діяльність банків. Найбільші швейцарські банки мають свої представництва у всіх світових фінансових центрах і за вмілого ведення справ забезпечують вихід клієнтам на міжнародну арену бізнесу.

Окрім власне банків, до банківської системи Швейцарії органічно входить велика кількість фінансових компаній, за допомогою яких відкриваються широкі можливості застосу­вання капіталу в цій країні. Їх поділяють на: компанії, які. публічно рекламують себе для прийому депозитів і відповідно зобов’язані відповідати всім вимогам федерального банківського законодавства, і компанії, що не приймають де­позити, але виконують інші банківські операції. Останні ком­панії підпадають під регулювання тільки деяких статей банківського законодавства.

Характерною рисою швейцарської банківської системи е надзвичайно високий ступінь контролю за діяльністю банків та інвестиційних компаній. На цьому ґрунтується загально­прийняте в світовій практиці ставлення до швейцарських банків як еталона надійності. Контроль за банками має триступінчасту структуру і здійснюється Федеральною банківською комісією. Національним банком і Швейцарською банківською асоціацією.

Діяльність банків, їх регулювання і контроль за ними рег­ламентуються Федеральним банківським законом про банки і ощадні каси від 8 листопада 1934 р. У функціонуванні швей­царської банківської системи важливу роль відіграє Банківський комітет. Це незалежний орган, який не підпоряд­ковується ні уряду, ані Національному банку. Банківський комітет контролює додержання банками Закону про банківську діяльність, зведених правил і встановлених норма­тивів. Важливим завданням Банківського комітету є захист інтересів акціонерів і клієнтів. У своїй діяльності комітет спирається на незалежні аудиторські служби, які знаходяться поза банком. Банківському комітету надано право при при­значенні на керівні посади висловлювати свою думку, а рішення його обов’язкові для виконання.

Японія. На сьогодні кредитно-банківська система Японії е однією з найбільш могутніх і розвинених у всьому світі. Збільшується кількість японських банків, які входять до групи провідних банківських установ світу, спостерігається розши­рення масштабів діяльності фінансово-кредитних інститутів, посилюються тенденції до інтернаціоналізації японського банківського бізнесу.

Кредитно-банківська система Японії є найбільш могутньою і розвиненою і характеризується надійністю, що є ре­зультатом політики держави у сфері банківського контролю і нагляду, а також тих заходів, що здійснюються з метою підтримки комерційних фінансово-кредитних організацій.

Кредитна система Японії охоплює приватні, державні і ко­оперативні кредитно-фінансові установи, яких налічується близько 6,2 тис. (рис. 3).

Важливу роль у кредитно-банківській системі відіграє Банк Японії, який було засновано ще в 1882 р. як центральний банк. Банк Японії є державною установою, центром кредитної сис­теми, основним його акціонером є держава.

Статутний капітал Банку Японії становить: 55 відсотків (приблизно 1 млн. дол.) належить державі, а 45 відсотків — приватним компаніям. Банк Японії має 50 філій та відділень в Японії та представництва у Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Франкфурті-на-Майні та в Гонконгу. Функції Банку Японії визначаються спеціальним законом (1998 р.), згідно з яким за­гальне й оперативне керівництво центральним банком покла­дено на правління банку, що складається з 9 осіб. Голова та два його заступники призначаються Кабінетом Міністрів за згодою обох палат парламенту, а 6 інших членів правління Призначаються Кабінетом Міністрів з числа осіб, що мають певний досвід і знання в сфері економіки та фінансів на строк 5 років.

Банк Японії підзвітний парламенту і двічі на рік звітує перед ним про грошово-кредитну політику, але діє як незалеж­на інституція.

Головним завданням Банку Японії є сприяння збалансова­ному розвитку національної економіки підтриманням цінової стабільності. Банк Японії володіє емісійним правом, тобто не­обмеженою монополією на випуск банкнот. Відповідно до за­конодавства обсяг банкнотної емісії встановлюється міністерством фінансів за згодою уряду. До важливих завдань Банку Японії також належать формування грошової політики та здійснення контролю за діяльністю кредитних інститутів, вста­новлення офіційної облікової відсоткової ставки та забезпе­чення ефективного і безперебійного функціонування системи розрахунків між кредитними організаціями. Банк Японії не тільки керує банківською системою країни, а й мережею дер­жавних кредитно-фінансових установ, таких як Банк розвитку, Експортно-імпортний банк, фінансові корпорації.