Сторінка
3

Організація і функціонування провідних банківських систем зарубіжних країн

Банки Співдружності — офіційна назва колишніх бри­танських колоніальних банків. Штаб-квартири їх знаходяться у Великій Британії, а діють у країнах Європейського Союзу. У складі провідних клірингових банків ці установи виконують функції спеціальних міжнародних підрозділів.

Національний ощадний банк заснований у 1861 р., акуму­лює заощадження населення через мережу поштових відділень. Банк проводить два види рахунків — звичайні та інвестиційні, всі кошти інвестує у державні цінні папери.

Особливим банківським статусом наділені два найбільших банки країни: Національний ощадний банк і Національний Жиробанк, що надають послуги, якими користуються тільки державні відомства і місцеві органи влади при розрахунках з населенням.

Національний ощадний банк виконує всі основні операції комерційних банків, а Національний Жиробанк є державним підприємством, створеним для розрахунків через поштові відділення і є конкурентом для комерційних банків.

До нижнього рівня банківської системи Великої Британії також належать спеціальні фінансово-кредитні установи, а саме: облікові (дисконтні) доми, які виконують операції з дис­контом векселів на грошовому ринку, займаються продажем і купівлею короткострокових державних облігацій, зобов’язань муніципалітетів, строкових депозитів і депозитних сертифікатів.

Фінансові доми спеціалізуються на кредитуванні, продажу в розстрочку споживчих товарів і деяких видів промислового обладнання. Ресурси фінансових домів формуються за раху­нок короткострокових депозитів. Ці установи акумулюють кошти промислових торгових фірм, банків, населення. Ос­таннім часом фінансові доми почали активно займатися лізин­говими операціями.

Будівельні товариства акумулюють найбільшу частину за­ощаджень населення. Ресурси будівельних товариств вклада­ються переважно в довгострокове кредитування будівництва або купівлю житлових будинків, у цінні папери. Нині серед будівельних товариств відбувається процес централізації, вони почали займатися багатьма банківськими операціями, торгівлею нерухомості.

Страхові компанії та пенсійні фонди, крім своєї про­фесійної спеціалізації — страхування і приватного пенсійного забезпечення, спрямовують акумульований позиковий капітал у довгострокові інвестиції. Зазначені установи створюються як державними корпораціями, так і приватними фірмами, акуму­люють досить великі кошти. На сьогодні страхові компанії становлять самостійну ланку кредитної системи, розвиток якої заохочує уряд.

Інвестиційні трасти займаються виключно операціями з цінними паперами. Їх капітал створюється внаслідок акуму­лювання коштів приватних інвесторів за допомогою емісії акцій і облігацій. Сформований капітал вкладається у цінні папери інших компаній.

Довірчі пайові фонди, як і інвестиційні трасти, акумулю­ють грошовий капітал і вкладають його в цінні папери. Однак на відміну від інвестиційних трастів пайовики в будь-який час можуть продавати свій пай провідній компанії, у зв’язку з чим Капітал пайових фондів може змінюватися

У банківській системі Великої Британії важлива роль нале­жить Фонду захисту депозитів, до якого всі кредитні установи зобов’язані здійснювати відрахування. У разі банкрутства кре­дитної установи Фонд захисту депозитів сплачує його вклад­никам певне страхове відшкодування. Наявність у банківській системі Великої Британії кредитних установ небанківського типу, функціонування клірингових і торгових банків, дисконт­них домів, а також ліцензійних організацій, що приймають де­позити, відсутність антимонопольного законодавства робить британську банківську систему унікальною.

Німеччина. Кредитно-банківська система Німеччини має дворівневу будову, верхній рівень — Німецький Федеральний банк; нижній рівень — система комерційних банків та спеціалізованих кредитних установ, кількість яких становить 4,5 тис., а кількість їх відділень у країні — майже 49 тис. Німецький Федеральний банк (Доиче Бундесбанк) має центральне правління у Франкфурті-на-Майні, дев’ять земельних центральних банків як головних управлінь і майже 200 голов­них відділень і філій. Центральний банк виступає безпосе­редньо як федеральна юридична особа публічного права і на 100% належить федерації. Компетенція і завдання центрально­го банку країни визначаються Законом про Німецький Феде­ральний банк у редакції від 16 липня 1994 р. Відповідно до зазначеного Закону завданням Німецького Федерального банкуй є регулювання за допомогою валютно-грошових інструментів грошового обігу і кредитного забезпечення господарства з метою збереження стабільності валюти, а також турбота про банківське виконання системи розрахунків у країні та з іншими державами.

Грошово-кредитна політика Німецького Федерального банку розробляється Центральною Радою банку, до складу якої входять члени правління федерального банку і президен­ти земельних центральних банків. Члени правління признача­ються Президентом країни згідно з пропозицією федерального уряду, а президенти земельних центральних банків — Президентом країни за пропозицією Бундесрата. Головою Ради Центрального банку і правління (виконавчого органу) є пре­зидент і віце-президент Німецького Федерального банку.

Німецький Федеральний банк належить до найнезалежніших центральних банків у світі, він не підпорядковується ні уряду, ні законодавчому органу. Виконуючи головне за­вдання, Федеральний банк підтримує загальну економічну політику федерального уряду, будучи незалежним при вико­нанні своїх повноважень від розпоряджень уряду. Одночасно чинний закон зобов’язує Німецький Федеральний банк кон­сультувати уряд з важливих валютно-політичних питань і за його вимогою надавати необхідну йому інформацію.

Повноваження Федерального банку й уряду чітко розме­жовані, Федеральний банк відповідає за монетарну політику, а уряд — за фіскальну.

Для забезпечення тісного співробітництва між Радою цент­рального банку і федеральним урядом уряд зобов’язаний при обговоренні заходів, що мають велике значення для грошової політики, залучати до цієї роботи Президента Федерального банку. Крім того, федеральний уряд має право брати участь у всіх засіданнях Ради банку. Однак уряд не має права голосу, але може подавати заяву або навіть вимагати, щоб будь-яке рішення Ради центрального банку не мало чинності протягом двох тижнів. Німецька модель центрального банку є базовою для країн Європейського Союзу.