Сторінка
2

Сутність та необхідність інвестиційного аналізу в умовах ринкової економіки

Перша стадія — передпроектні дослідження, проектування та освоєння інвестицій (народження проекту). Стадія характеризується великими витратами коштів, власних чи отриманих у борг. На цій стадії проект підлягає різноманітним ризикам. Прибутку немає.

Друга стадія — початок експлуатації проекту. На цій стадії інвестор відчуває великі потреби в банківських позиках чи венчурному капіталі. Звичайно він не сплачує дивідендів. Якщо є прибуток, він реінвестується. Починають діяти ризики, пов’язані з конкуренцією ринку.

Третя стадія — швидке зростання. Підприємство починає диктувати власні ціни на продукцію, проте конкуренція зростає. Рівень продажу збільшується й значно покриває витрати виробництва. Також характерним є високий прибуток, але існує потреба у великих витратах на маркетинг та інвестиціях. Компанія може здійснювати додаткову емісію акцій, але сплачує невеликі дивіденди. Банк, якщо й надає позику, то під високі проценти.

Четверта стадія — стабільне функціонування підприємства. На цій стадії компанія відшкодовує власні борги. Високий рівень конкуренції не дає змоги диктувати ціни, але невисокі витрати уможливлюють отримання середніх по галузі прибутків. Це вже добре відома компанія з хорошою репутацією, яка має великі можливості в отриманні позик та реалізації акцій. У неї добре диверсифікований великий інвестиційний портфель, сплачуються солідні дивіденди, проте немає потреби у великих інвестиціях. На цій стадії компанія має розробляти стратегію за­побігання занепаду. Ці заходи, як правило, пов’язані зі значним підвищенням інвестиційної активності. Стратегія «другого народження» перед­бачає різноманітні заходи — купівлю інших компаній галузі (вертикальне та горизонтальне злиття), купівлю компаній інших галузей, інвестування нових проектів.

П’ята стадія життєвого циклу проекту — занепад або друге народження. На цій стадії продукція підприємства перестає корис­туватися попитом. Дуже висока конкуренція. Банки не зацікавлені у співробітництві і якщо й дають позики, то лише під процент, значно вищий за середній по галузі. Акції підприємства також перестають користуватися попитом. Зниження доходів призводить до зменшення дивідендів, що нараховуються за акціями. Якщо на попередній стадії не було розроблено стратегію відродження та залучено солідні інвестиції, підприємство очікують занепад і банкрутство.

Управління інвестиційною діяльністю підприємства є важливою складовою фінансового менеджменту, яка виділяється в самостійну сферу економічного управління (управління проектами). Управління інвестиційною діяльністю має забезпечити вирі­шення таких завдань:

1. Максимізувати вартість підприємства й забезпечити стабіль­но високі темпи її зростання.

2. Забезпечити високі темпи економічного розвитку підприємства, зокрема максимізувати дохідність інвестиційної діяльності.

3. Мінімізувати інвестиційний ризик. За несприятливих обставин інвестиційні ризики можуть призвести не лише до втрати доходів, але й основного капіталу.

4. Підвищити фінансову стійкість та платоспроможність підприємства. Оскільки інвестиційна діяльність пов’язана з відтягненням фінансових ресурсів, то ці ресурси можуть закінчитися раніше, ніж буде отримано дохід від реалізації інвестиційного товару.

Для вирішення цих завдань інвестиційний менеджмент має ефективно реалізовувати свої функції:

¾ стимулювання розробки інвестиційних пропозицій, формування портфеля пропозицій;

¾ розробка стратегії та забезпечення потреб фірми в інвестиційних ресурсах;

¾ розробка напрямів інвестиційної діяльності підприємства, що забезпечують реалізацію стратегічних напрямів її розвитку;

¾ поточне планування й оперативне управління реалізацією інвестиційних програм і окремих проектів;

¾ опрацювання пропозицій, розроблення та аналіз бізнес-планів, розподіл інвестиційних ресурсів, формування інвестиційних програм;

¾ моніторинг інвестиційних проектів та підготовка рішень щодо можливого «виходу» з неефективних проектів.

Аналіз рішень з капіталовкладень (а також із вилучення капіталу) торкається складного комплексу питань та економічних аль­тернатив, з якими має справу керівництво підприємства. З огляду на те, що капіталовкладення, на відміну від витрат на виробничу діяльність, є, як правило, довгостроковими, вони мають здійснюватися в руслі довгострокової стратегії компанії (рис. 1.2). Отже, інвестиції спочатку потрібно оцінювати з погляду їхньої відпо- відності стратегічній перспективі підприємства.

Інвестиції в земельні ділянки, виробниче обладнання, будівлі, природні ресурси, науково-дослідне обладнання, розвиток продукту, маркетингові програми та інші активи для отримання прибутку в майбутньому є частиною стратегічного напряму в розвитку підприємства, який має визначатися й періодично переглядатися керівництвом. Критерії відбору інвестиційних проектів повинні відображати бажаний напрям розвитку підприємства й ураховувати:

¾ очікувані економічні умови;

¾ перспективи для галузі або сегмента ринку, де працює підприємство;

¾ конкурентоспроможність компанії.

Для більшості підприємств доступна практично необмежена різноманітність варіантів інвестицій у межах лише двох форм інвестування — фінансової та реальної. Компанія може інвестувати в нове обладнання для розширення виробництва, оскільки додатковий прибуток від додаткового продажу робить такі інвестиції привабливими. Також можна інвестувати в оновлення спрацьованого й застарілого обладнання, щоб покращити ефективність витрат. У такому випадку обґрунтуванням інвестицій є зменшення виробничих витрат.

Рис. 1.2. Цілі інвестиційної стратегії та форми інвестування

Деякі стратегії спрямовані на вихід на нові ринки. Для цього потрібне абсолютно нове обладнання або підприємство буде вимушене перерозподілити існуючі потужності через реструктуризацію активів або їхній продаж (і реінвестування коштів від продажу). Інші стратегії передбачають купівлю науково-дослідного обладнання, спираючись на те, що розвиток продукту або процесу здатний принести потенційний прибуток. Інвестиції можуть здійснюватися у формі значних витрат, спрямованих на просування товарів на ринок для того, щоб збільшити в довгостроковому періоді частку ринку, що належить компанії, а разом з нею — комерційний прибуток (контрибуційну маржу)від більшого обсягу діяльності.

Керівництво підприємства постійно вимушене приймати подіб­ні рішення. Компанія розглядає перелік варіантів у процесі стратегічного планування в контексті цілей компанії або її підрозділу. Потім список варіантів звужується, і в ньому залишаються тільки альтернативи, які заслуговують серйозного аналізу, готуються плани витрат на певний період, які містять тільки відібрані й ухвалені варіанти вкладання капіталу. Сукупність дій з визначення, аналізу й вибору можливих інвестицій серед інвестиційних пропозицій називають складанням капітального бюджету, або бюдже­туванням капіталу. Цей процес охоплює кілька етапів, починаючи з виявлення можливих варіантів, перевірки ідей і закінчуючи точним економічним аналізом та постаудитом. У момент затвердження капітальний бюджет підприємства містить прийнятну кількість проектів, від яких загалом і від кожного окремо очікується економічний ефект, що відповідає стратегічним цілям керівництва підприємства. Бюджетування капіталу полягає у виборі за умов обмежених інвестиційних ресурсів тих інвестицій, які забезпечать бажаний рівень дохідності за прийнятного рівня ризику. Тобто це процес пошуку компромісу між можливістю несприятливого перебігу подій і очікуваною дохідністю інвестицій.