Сторінка
2
Велика мистецька культура української архітектури доби барокко, зокрема висока техніка українських майстрів; спричинилися до того, що впливи української архітектури сягали далеко за межі України. Спеціально на Московщині чимало будов постало за українськими зразками, що дало притоку деяким російським мистецьким критикам та історикам говорити про «спорідненість» українського мистецтва з московським.
Хоч від середини XVIII ст. будівельний рух на Україні ослаблюється, все ж таки тоді з’являється кілька величавих будов у стилі рококо. Цей стиль, що є дальшим розвитком барокко, відрізняється від нього головно декоративним прибранством та деталями. На зміну важким і громіздким формам урочистого барокко приходить легше, делікатне й граціозне прибранство ажурових прикрас. На Україні рококові будови постають майже виключно за проектами чужинців, напр., фламандця Де-Вітте, німця Шеделя, італійця Меретіні та ін. Тому рококо вже не має тих особливостей та своєрідних форм, як барокко. Якщо будови архітектора Ковніра середини XVIII ст. були виведені в оригінальних формах українського барокко, то Покровська церква на Подолі 1722 р. та дзвіниці Михайлівського монастиря та Софійської кафедри в Києві вже мають деякі ознаки рококо. Софійська дзвіниця (закінчена в 1748 р.) монументальних форм має розкішну декорацію, що межує з переладованістю, — це був останній вияв бароккового пересиченого багатства. Цілком рококовими є визначні будови середини XVIII ст.: Андріївська церква в Києві (1744 — 67), собор св. Юра у Львові (1744 — 64), домініканські костьоли у Львові (1749 — 64) і Тернополі, кафедра в Холмі, головна церква в Почаєві, кафедра в Козельці (1752 — 63). Коли римо-католицькі храми притримуються характерної для рококо форми плану, близького до еліпсу (згадані домініканські храми; парохіальний костьол у Холмі), то церкви східного обряду майже всі в плані заховують давніший український тип хрещатих дев’ятикамерних будов. Зі згаданих церков найбільш характерною в цьому сенсі є величезна кафедра в Козельці з п’ятьма розкішними, стрункими банями, тоді як Андріївська церква в Києві найбільш вражає своєю граціозною легкістю та мальовничістю, що не має собі рівної на цілому Придніпров’ї. Прекрасним зразком є також кафедральна церква св. Юра у Львові — величава будова масивних динамічних форм й ажурових тендітних прикрас. Будівничим її був львівський архітектор Бернард Маретин (або Меретіні), що будував також цілий ряд інших будов високої мистецької вартості — ратушу в Бучачі, можливо, дім «Просвіта» у Львові, та багато провінційних костьолів у Галичині. Знову в Києві таким визначним архітектором доби був Шедель, який перебудував Києво-Могилянську академію (1736 — 40) та звів знамениту дзвіницю Лаври (1736 — 64). Будинок Академії цікавий тим, що тут задержако всі особливі риси українського будівництва з підсінням та галерейками, які постійно вживалися як у кам’яних, так і в дерев’яних будовах. Величезна вежа Лаври 93 метри заввишки — один із найвизначніших творів старої України. Вона відзначається своєю майстерною композицією зі складовою колонадою в кожному поверсі, де вже помітний нахил до класичної простоти та логічності, хоч і не без впливів елегантного рококо.
Напрям класичності як реакція проти бурхливого, напруженого стилю барокко приходить ще в середині XVIII ст. В таких спокійних логічних і навіть суворих класичних формах виведено палату у Вишнівці на Волині (1730 — 40), прибудову Успенської кафедри у Володимирі-Волинському (1753) та цілий ряд менших будинків і брам у Кам’янці, Сатанові, Львові та інших містах Західної України. Прекрасними зразками класичності були величаві палати гетьмана Розумовського в Почепі, Яготині (проект Менеласа), Глухові (архітектора А. Квасова) й Батурині. Величезних розмірів палата в Почепі, збудована за проектом француза Де ля Мото українським архітектором О. Яновеьким у 1796 р., дає широку площу спокійних архітектурних мас, але із сухими й одноманітними лініями деталей. Зате справжнім мистецьким твором була палата в новій столиці України — Батурині, побудована за проектом англійського архітектора Чарльза Камерона в 1799 — 1803 рр., де вже помітні впливи стилю Людовика XVI. Не менш інтересна величезна палата Завадовського в Ляличах (архітектор Д. Кваренгі, 179.4 — 95), де цілий комплекс будов творить колосальне півколо, а головний корпус має витончені форми т. зв. палладіївського стилю типу villa rotonda коло Віценци в Італії. В релігійному будівництві кінця XVIII ст. у більшій мірі затримувалися старші українські традиції . у формах заложення та бань, хоч саме прибранство було вже в класичних зразках, переважно у стилі Людовика XVI (церквифундації Розумовського, також св. Микола в Хоралі 1790 р., в с. Вишняки коло Хорола 1794 р. та ін.).
В кінці XVIII і в XIX ст. український народ зазнаέ найгірших днів царської російської реакції, яка поступово, але рішуче й жорстоко, ліквідує автономність України, касує військо, гетьманат цілий автономний адміністративний устрій. Національний і культурний гніт відбивається в значній мірі й на мистецькому житті. Замість вільної артистичної творчості з’являються нові будови, роблені по шаблонових проектах, надісланих з Петербурга й Москви, не пристосованих не тільки до мистецького смаку українців, а й навіть до підсоння України. Нарешті в 1800 р. виходить наказ російської влади, яким зовсім забороняється будувати церкви українського типу. Замість того від середини XIX ст. з’являються обридливі церкви у псевдовізантійському й ніби «московському» стилі. Но дивлячись на це, українська творчість не вгасає, пристосовує шаблонові проекти до свого смаку й дає ряд нових своєрідних творів.
Як відміна класичності, на початку XIX ст. приходить стиль ампір (із франц. «стиль імперії»), який мав замилування до спокійних монументальних форм римського взірця, широких зовсім гладких стін, округлих колон т. зв. дорійського ордеру, півпольних вікон та ступінчастих низьких і гладких аттиків над колонадою. Одначе й стиль ампір мусив зробити багато поступок українським будівничим традиціям, особливо в маленьких провінціальних палатах та будиночках, де ґанки, галерейки й мансарди (поверх, що уміщено під самим дахом будови) набирають своєрідних українських рис. Із визначних українських архітекторів цієї доби можемо згадати В. Ярославського в Харкові (будинки в Харкові, на Харківщині й Херсонщині) і А. Меленського в Києві (Контрактовий дім, перебудова бурси, розбудова Подолу 1811 р.). Відтепер найбільше розвивається міське будівництво. Постає цілий ряд нових ратуш (Харків, Полтава, Київ, Львів, Чернівці), що знаменують собою останнє зусилля самоврядування українських міст. Всі вони квадратового заложення, з квадратовою вежею, простих і холодних мас та гладких понурих стін. Таким самим характером відзначаються тріумфальні брами, колони-пам’ятки, які в той час любили ставити з нагоди різних подій. Одну з кращих колон (за проектом, архітектора А. Меленського) було поставлено в Києві в 1802 р. з нагоди повернення Києву відібраного в кінці XVIII ст. Магдебурзького права й сполученої з ним самоуправи міста (пізніше, щоб стерти всякі сліди цього символа, російські урядові кола стали називати колону пам’ятником «Хрещення Русі»). В першій половині XIX ст. при новому адміністративому поділі України в стилі ампір постає більшість державних будинків Полтави, Чернігова, Києва, а на запорізьких степах — Одеси й Херсона.
Завантажити реферат