Сторінка
3
Такою околицею є передовсім Бойківщина в Карпатах, у джерел головніших річок південного й північного спаду Карпат — Сяну, Дністра, Опору, Ужа, Ляториці. Тут заховався дуже цікавий усталений тип будов, первісний найперше щодо своєї конструкції. В закладі це є типова для українського будівництва тридільна (тризрубна) будова із середньою прямокутною частиною, двома бічними (теж прямокутними, близькими до квадрату) зрубами — т. зв. «бабинцем» — і вівтарем. Проф. Г. Павлуцький звернув увагу, що триванні (а значить, і тридільні) церкви зарисовані ще на мініатюрах Ізборника Святослава 1072 р. і в Київському Псалтирі XI ст.; про «церкви з трьома верхами» співають також найстарші українські пісні, що походять із старокняжої доби. Муровані тридільні церкви «відомі в Галичі (XII ст.), Рогатині (XIV — XV ст.), Риботицькій Посаді (XVI ст.), Львові (XVI ст.) та ін. Рівно ж найстарші дерев’яні церкви, дату яких можна встановити документально, були всі тризрубні (Потилич XVI ст., гравюри Києва, Крехова та інших міст із XVII ст.). На Бойківщині організація просторового об’єму тризрубної церкви відбувалася з точним додержанням центральності. Всі три зруби перекриті однаковим ступінчасто-пірамідальним перекриттям. Над цілою будовою панує середня грубша вежа; дві бічні вежі хоч і не зовсім симетричні, але своїм об’ємом майже однакові й не порушують загальної рівноваги.
Особливої уваги заслуговує конструкція й самий спосіб будування бойківських церков. Вони зложені в зруб зі смерекових, букових або інших брусів, які укладаються в поземному положенні від основи аж до маківки. Такий спосіб будування побутував на цілій Україні, про що свідчать Найстарші збережені церкви Галичини й Правобережжя. Лише в новіших часах почали вживати крокви для перекриття зрубів банями, і то так, що всередині ціла або частина бані була закрита. Таким чином, зовнішній вигляд бойківської будови конструктивно й формально відповідає внутрішньому вигляду, за винятком лише поверхової вежі над бабинцем, яка в горішній частині має т. зв. слупово-хрещату конструкцію. Дахи й стіни крито гонтою, не покривається гонтою лише нижня частина стін під опасанням, роль якого, так само як і ґонти на стінах — хоронити зруб від замокання та вогкості.
Ступінчасто-пірамідальне перекриття бойківських церков свідчить про незвичайну давнину; можна думати, що ця форма з’явилася вже в часи готики (XIV — XV ст.), як це припускали Дідушицький і Мекловський.
Хоч бойківський тип церков був цілком усталений і конструктивно з’ясований, але народна творчість все ж таки знайшла вихід для свого безупинного поступового розвитку. А саме: зміна архітектурних форм йшла в напрямку помножування ступінчастого перекриття від двоповерхового (Топільниця, Лениця, Збої) до триповерхового (Бориня, Якимчиці, Ужок, Кострики, Сухе та ін.), чотириповерхового (Перехресна, Таламат) і п’ятиповерхового (Середня Турка, Вижне Студене). Далі на пірамідальному накритті з’явилися вісімки, які у свою чергу помножувалися, так що постав складний тип бойківських будов — від п’ятиповерхових (Бутля) до шестиповерхових (Вижне Висоцько, Кривка), семиповерхових (Вижня Бутелка, Вижне Висоцько, Комарники) й нарешті восьмиповерхова — в Ясеніві. Своє завершення цей тип будов знайшов у сферичних банях, які насаджувалися на всіх трьох вежах (Кривка, Бутелка, Вижня). Одначе вісімка й баня з’являються вхе наслідком загальної еволюції перекриття дерев’яної церкви.
Оригінальний вигляд бойківських багатоповерхових церков із численними ступінчастими переходами й дашками давав привід Деяким дослідникам й аматорам шукати подібності з норвезькими Церквами й навіть індійськими пагодами. Одначе деяка подібність зовнішнього вигляду норвезьких та українських будов залежить не від спільних культурних течій, а лише від однакового матеріалу, який у деяких комбінаціях витворює однакові форми. В дійсності конструкція норвезьких будов зовсім відмінна, а різниці конструктивні дали й відмінні архітектурні форми (зокрема, плани будов). Плани і просторовий розподіл індійських пагод також не мають нічого спільного з нашими будовами.
Переважна більшість бойківських церков побудована у XVIII ст. — лише одна, можливо, в 1641 р. (Перехресна на Закарпатті) , — але в найстарших церквах сусідніх із Бойківщиною місцевостей, ба навіть на цілій Галицькій рівнині й Волині, зустрічаємо ознаки того самого «бойківського», себто первісного, типу церков із пірамідально-ступінчастим перекриттям (у Галичині — Потилич XVI ст., Підвисоке 1604 р., Знесіння коло Львова 1605 р., Крехів коло XVI ст., Терки 1661 р., Воля Висоцька кін. XVII ст., Водники 1729 р. та ін.).
Коли порівняти бойківський тип із будовами інших сусідніх до Бойківщини місцевостей (як, наприклад, церкви на Лемківщині з барокковими банями, від чого деякі дослідники називають їх «лемківсько-барокковим типом»), то побачимо, що в цих ніби інших типах ціла основа і внутрішні просторові форми залишилися типово «бойківськими», лише зовнішня декорація прийняла інші додатки. Так, у деяких будовах на пірамідальному даху додані лише невеликі бароккові маківки (Новоселиця, Збої, Бодружаль, Кожухівці та ін. — всі на Закарпатті) або більші бані з дуже розвиненою вежею-дзвіницею спереду західно-католицького характеру (Плоске, Міроля, Петна, Мілик, Тим’я та ін.) *.
* Можна також думати, що план і відношення триділів лемківських церков ближчі до готичного типу й тому архаїчніші, ніж тип бойківський, який є вже переходовим до типу тридольної української церкви, що виробився в добі ренесансу. В бойківських церквах східний і західний верхи, хоч ще не зовсім однакові, в кожнім разі вже зрівноважені й симетрично оточують центральну баню, як це характерно для всіх триверхих українських церков, починаючи з XVI ст. Тим часом лемківські церкви ще цієї зрівноваженості не мають, а, як у готичні часи, західний верх, що служить дзвіницею, е найвищим, центральна частина — нижча, а східна (вівтар) зовсім низька й мала.
Література
1. Антонович Д. Із історії церковного будівництва на Україні Прага, 1925.
2. Антонович Д. Скорочений курс історії українського мистецтва. Прага, 1923.
3. Голубець М. Начерк історії українського мистецтва. Львів, 1922.
4. Грабарь И. История русского искусства. М., б. г. Т. 2.
5. Ернст Ф. Київські архітектори 18 в. К., 1918.
6. Павлуцкий Г. Деревянные и каменные храми // Древности Украины, К., 1905.
7. Сіцінський Є. Оборонні замки Західного Поділля. К., 1928.
Завантажити реферат