Сторінка
2

Категорія простору

Лінгвістика тексту розглядає текст під іншим кутом зору. Предметом ї вивчення є побудова, створення тексту, його елементи з точки зору як формальної, так і змістовної його структури, з точки зору формування його змісту. Зараз текст одержує нове визначення відповідно до нових задач, які ставить перед собою лінгвістика тексту. Що ж являє собою текст як цілісний об’єкт вивчення з позицій лінгвістики тексту ?

Дослідники пропонують цілий ряд визначень тексту як об’єкта лінгвістичних досліджень. Але всі вони, зрештою, зводяться до того, що розглядають текст як деяку структуру, створену за певними законами або єдинство, яке складається з мовних одиниць – речень, які об’єднані між собою і утворюють більші одиниці – надфразові єдинства – тематичні відрізки тексту, параграфи, розділи і т.д., які використовуються для передачі певного закінченого змісту і відповідають цілям комунікації1.

Ось, наприклад, як визначає текст М.Пулофе: “Я розумію під текстом певну організовану по меті із місту сукупність фраз або фразових елементів, між якими існують значимі відношення і функції, тобто структурне єдинство, яке представляє будь-яке комплексне явище дійсності у формі лінгвістичної одиниці з її відносно закінченою змістовою цілісністю.”

Приблизно так само пише Р.Барт, вважаючи, що предметом лінгвістики тексту є “будь-який закінчений відрізок мовлення, який є єдністю з точки зору змісту і передається з метою комунікації, маючи відповідну цій меті внутрішню організацію”.

Процес мовлення веде до створення тексту – мовний твір, повідомлення, яке розгортається в послідовний опис ряду ситуацій (які співпадають або не співпадають, з часом), у виклад ланцюга подій, у міркування на визначену тему і т.д. Головною лінією тексту, основним його змістом може бути опис перипетій життя героя або героїв, розповіді та багато іншого. У цю головну лінію вплітаються, як правило, побічні лінії, окремі відступи від основної теми, роздуми автора, описи природи місцевості або описання місця, де відбуваються події, посилання на будь-які виникаючі у автора асоціації і міркування, особисті спогади і т.д. Цілісний текст складається з великої кількості окремих елементів, окремих відрізків тексту, котрі хоча і відносяться до загальної змістової і формальної структури тексту, а отже і пов'язані між собою, ознак в той же час являють собою деякі відносно закінчені або обмежені один від одного відрізки розповіді чи опису. Вони можуть або належати до основної лінії тексту, або відноситися до однієї з побічних ліній, або, з рештою, вклинюватися у вигляді окремих повідомлень у загальний потік мовлення. Ці відрізки тексту складаються з кількох речень (рідко з одного речення), які пов'язані між собою не тільки логічно, семантично, але й формально лінгвістично. Такі групи речень відомі як “надфразові єдинства”.

Будуючи текст, мовець вибирає слова, словосполучення, граматичні форми і розміщує їх в реченнях так, щоб повідомлення, яке є кінцевою метою мовленнєвого акту, було б сприйняте слухачем і опрацьовано його свідомістю в уявленнях, які б відповідали комунікативній меті того, хто говорить.

Проблема художнього простору є досить складною і суперечливою. Ці вирішенням займалося чимало науковців, драматургів та літературознавців.

Мистецтво – це відображення дійсності. А в дійсності існують тіла і дії. Тіла існують в просторі, а дії – в часі. Але оскільки простір і час тісно пов'язані між собою, то неможливо поділяти мистецтво на просторове і часове. Прикладом цього може бути живопис, який відображає не лише просторові, але й часові процеси дій, але й люди. Твори живопису, скульптури, архітектури, сприймаються в часі так само, як музичні чи літературні твори.

Таким чином, проблема художнього простору і часу зводиться до вирішення питання про можливість поділу мистецтва на “просторове” і “часове”. Чи можна вважати, що живопис, скульптура і архітектура існують лише в просторі, а музика і література – лише в часі? Суперечки навколо цієї проблеми пов'язані з відокремленням таких термінів як “твір мистецтва” і “художній образ”.

Твір мистецтва (картина, симфонія, фільм, роман) – це матеріальний об’єкт, в якому втілені ідеальні образи.

Художній образ являє собою естетичне, художнє і духовно-практичне відображення дійсності.

Відображаючи дійсність, мистецтво не може не відображати і просторо-часові форми її існування.

Таким чином, художній простір і час є відтворенням, ідеальним простором і часом дійсності. Простір і час у мистецтві – це універсальні визначення художнього образу.

Специфіка художнього простору полягає втому, що він є художньо-відображеним простором і має естетичний зміст. Митець у своєму творі, відтворюючи реальний простір, разом з тим формує певний художній простір, в якому відбуваються події. Цей простір може бути великим і охоплювати кілька країн (наприклад, в романі породжений), або навіть виходити за межі земної планети (у романах фантастичних і романтичних), або ж навіть звужуватися до тісних меж однієї кімнати.

Трансформація реального простору у творі і формування художнього простору зумовлені низкою об’єктивних факторів: особливостями суспільних відносин епохи, характером зображуваних подій, світоглядом письменника і його відношення до подій, специфікою матеріалу, який використовується у різних напрямках мистецтва.