Сторінка
1
Німецький філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831р.) у своїх державно-правових поглядах виділяє громадянське суспільство і державу. Філософ узагальнивши і проаналізувавши договірні теорії про громадянське суспільство англійських і французьких філософів XVIII ст., прийшов до висновку, що те, що англійці і французи називали державою, у дійсності нею не являється, а є системою соціально-економічних відносин людей, яких Гегель назвав громадянським суспільством.
Відносини людей всередині цього суспільства визначаються їхніми матеріальними інтересами (системою потреб), існуючим у суспільстві поділом праці і різними способами задоволення цих потреб.[1]
Громадянське суспільство - сфера реалізації особливих цілей і інтересів окремої особистості. З погляду розвитку поняття права реконструюється
Гегель зображує громадянське суспільство як суперечливе інтересам антагоністичне суспільство, як війну всіх проти всіх.
Є три основних моменти громадянського суспільства:
- система потреб;
- відправлення правосуддя;
- поліція і корпорація.
Гегель обґрунтовує необхідність публічного оголошення законів, публічного судочинства і суду присяжних. Критикуючи концепцію всюдисущої поліцейської держави.
Гегель виділяє в структурі громадянського суспільства наступні стани:
1) субстанціональне (землевласники - дворяни і селяни);
2) промислове (фабриканти, торговці, ремісники);
3) загальне (чиновники).
Аналіз станів необхідний Гегелю для того, щоб знайти опосередковану ланку між діяльністю окремої особистості й інтересами держави в цілому. Тільки людина, що належить до визначеного стану, на думку філософа, вступає у певні політичні відносини з загальністю держави.
Незважаючи на недоліки даного аналізу, великим прогресом в історії філософії була сама постановка проблеми про неї.
Соціальні протиріччя, вважає Гегель, є основою прогресивного розвитку суспільства і держави. Він визнає, що з однієї сторони збільшується нагромадження багатства, а з іншої підсилюється залежність і тяжке положення прикріпленого до праці класу.
У сучасному суспільстві, відзначає Гегель, відбувається концентрація “надмірних багатств у деяких руках і ріст розкоші супроводжує “нескінченний ріст залежності і нестатку”.[2]
Відзначаючи розвиток соціальних антагоністичних протиріч у сучасному суспільстві, Гегель не бачить можливості для їх подолання. Гегель не мислить іншого суспільства, крім буржуазного, він цілком залишається в полоні уявлень про непорушність основ цього ладу.
Громадянське суспільство і держава, по Гегелівській концепції, співвідносяться: громадянське суспільство - це “зовнішнє держави”, “держава розуму”, а справжня держава - розумна. Тому у філолофсько-логічному плані громадянське суспільство розцінюється Гегелем як магніт держави.
Розвиток громадянського суспільства вже припускає, по Гегелю, наявність держави як його підстави. “Тому в дійсності, - підкреслює він, - держава є загальне начало, всередині якого сім’я перетворюється в громадянське суспільство, і сама ідея держави розпадається на ці два моменти”.
Громадянське суспільство в трактуванні Гегеля - це опосередкована працею система потреб, що базується на пануванні приватної власності і загальній формальній рівності людей. До теоретичних заслуг Гегеля відноситься чітка принципова постановка питання саме про взаємозв'язок соціально-економічних і політичних сфер громадянського суспільства і держави, про необхідний і закономірний, діалектичний характер цих зв'язків і співвідношень.
“Держава є дійсність моральної ідеї, - моральний дух як явна, сама собі ясна, субстанціональна воля, що мислить і знає себе і виконує те, що вона знає.”
Держава для Гегеля є щось “у собі і для себе розумне в державі, воля досягає найвищого, належного їй права”. Тому держава за вченням Гегеля, є самоціль.
З твердження абсолютного значення держави Гегель робить два висновки:
по-перше, держава має пріоритетне значення в порівнянні з інтересами окремої особи, вона “має найвище право у відносинах окремих людей, найвищим обов'язком яких є бути членом держави”.
по-друге, не можна розглядати державу лише як засіб для охорони інтересів окремої особистості. Вбачати призначення держави в забезпеченні і захисті власності й особистої волі окремого громадянина означає і визнання інтересів окремих осіб кінцевою метою їх існування в державі.
“Держава насправді знаходиться в зовсім інших відносинах з індивідом, тому що вона є об'єктивний дух”. Окрема особа черпає з життя про державу поняття про моральність, вона лише в державі здійснює свою справжню волю, тому що тут досягається, на думку Гегеля, єдність об'єктивної волі, тобто загальної волі і суб'єктивної волі окремої особи, що у своїх діях керується законами, моральними положеннями, які мають загальне значення. Своє розуміння держави Гегель протиставляє ідеям французької революції.
Гегель обґрунтовує розумність існуючої держави для того, щоб обґрунтувати примирення з навколишньою дійсністю і показати, що боротьба з існуючими порядками є безглуздими мріями - “порожньою думкою”.
Державу Гегель розглядає як здійснення справжньої волі. “Держава є дух, що стоїть у світі і реалізується в ньому свідомо, тим часом як у природі він одержує дійсність лише як інший, як сплячий дух”. Завдяки цьому Гегелівське поняття про державу здобуває свій містичний характер. Тому всякий революційний виступ проти існуючої держави Гегель готовий був оголосити виступом проти самого Бога”.[3]
Гегелівська ідея держави являє собою правову дійсність, в ієрархічній структурі якої держава, саме будучи найбільш конкретним правом, з'являється як правова держава. Воля ж означає досягнення такої правової держави.
Наявність ідеї держави Гегель констатує лише стосовно до розвинутих європейських держав сучасної йому історичної епохи, у яких реалізована християнська ідея волі, досягнуті особиста незалежність і рівність усіх перед законом, засновані представництво і конституційне правління.
Уявлення про таку державу відображають ряд істотних характеристик буржуазної державності в Англії і Франції.
Завантажити реферат