Сторінка
5
В основі всіх функціональних змін завжди лежать синхронно протікаючі морфологічно еквівалентні зміни. Так, при дії фізіологічних концентрацій глюкози на живі клітини першочергово в процес втягуються ферменти, що забезпечують її фосфорилювання. А потім протягом кількох секунд зміни охоплюють як мінімум 22 реакції, пов'язані з гліколітичним і окисним фосфорилюванням АДФ, і одномоментно структуру всіх мітохондрій клітини. Отже, процес споживання глюкози клітинами на субклітинному і клітинному рівнях виявляє морфологічний еквівалент функції, без якого остання неможлива.
Закон єдності будови і динаміки в теорії патології означає, що всі функціональні зміни слід розглядати як вираження внутрішніх змін організації живого. Внутрішні перебудови морфологічних систем-основна причина зміни динаміки патологічних процесів. Це-зміст принципу морфологічного каузалізму.
Вся сукупність внутрішніх змін в структурах живого забезпечує до певної межі необхідну для збереження даної функції синхронну відповідність між рівнем динаміки і інтенсивністю оновлення елементів даної системи. Питання про функціональне і органічне слід вирішувати конкретно, з врахуванням рівня організації, так як кожний з них еквіфіально (множинне) пов'язаний з певним діапазоном інтенсифікації процесів, як нормальних так і патологічних в законі єдності будови і динаміки відображена діалектична єдність матерії і руху (принципова неподільність будови і функції), функції і форми (лабільність функцій в рамках існуючої форми організації живих систем).
Проблема синхронності структурно-функціональних зв'язків повинна вивчатися з врахуванням рівня дослідження молекулярного, клітинного, тканинного, органного).
Однією із особливостей структурної організації живих систем є її надійність, тобто здатність системи стійко зберігати нормальне функціонування протягом певного проміжку часу. До одних з найбільш ефективних способів збільшення надійності живих систем відноситься надлишковість її будови. В медицині відома велика кількість прикладів об'ємних резервних можливостей організму. Марнотратність природи, що розвинулась в процесі еволюції і природного відбору. біологічно доцільна і забезпечує надійну нейтралізацію порушень і можливість заміщення, компенсації функції.
Із цих "надлишків", "резервів" організм черпає можливості захисних і компенсаторно-пристосувальних актів.
Живі системи володіють такими специфічними механізмами забезпечення надійності, як бар'єрні механізми, біологічна резистентність, імунітет.
Так, при вивченні проблеми забезпечення надійності мозку Е.А. Асратян і П.В. Сімонов (1973) вказують на 4 моменти: наявність захисно-компенсаторної функції гальмування, використання гальмівного стану для відновлення працездатності нервових клітин; поєднання високої спеціалізації нервових центрів із здатністю центрів до динамічної перебудови своїх функцій, до заміщення пошкоджених чи повністю зруйнованих структур, наявність запасних провідних шляхів; ієрархічна будова дуги безумовних рефлексів; поєднання відносної самостійності нижчих регуляторних утворень (аж до механізмів саморегуляції органів) з їх постійним підпорядкуванням вищим мозковим центрам; використання в процесах компенсації механізму тимчасових, умовно-рефлекторних зв'язків, органом яких є кора великих півкуль мозку, притаманне корі поєднання високої реактивності і стійкості. Крім того, слід констатувати широкий діапазон зворотніх зв'язків в самій нервовій системі.
А.Н. Студитський вказує на 3 типи тканинної регуляції ( спосіб контролю над буквальною діяльністю тканин зі сторони організму) – індукційно-формативну (сполучна тканина), нервово-трофічну (нервова тканина) та імунно-біологічну форму (лімфоїдна тканина). Всі функції в живих системах можна розділити на 2 основних класи: пластичні (тобто будівельні) і робочі регуляції різного роду рівнів. Перші-загальні функції, що лежать в основі будь-якої біологічної структури клітинного чи тканинного рівня. Другі - специфічні, робочі функції, природа, яких визначається характером роботи органа, системи, організму. В цьому плані вся багатоманітність патологічних процесів буде розглядатись як порушення пластичних або робочих функцій, загальних або специфічних в рамках цілісного організму.
Функції характеризуються руйнуванням робочих елементів органів (тканин, клітин), тобто будь-яка робоча функція веде до зростання ентропії живої системи. А це в свою чергу, а також зниження її працездатності, старіння обумовлюють необхідність оновлення елементів, що входять в живу структуру. В самій сутності життя закладене протиріччя зростання ентропії веде до зниження життєздатності, до інактивації, старіння, смерті. Але в цьому і суть внутрішньої діалектики життя, що процесом ентропії протистоїть її полярно направлена діяльність - "від'ємна ентропія" (ектропія) - пластична функція самооновлення елементів робочих органів, систем організму. Структурним еквівалентом функції в умовах патології є порушення взаємозв'язку між ентропією і ектропією при переважанні ентропійних процесів живій системі над пластичними (ектропійними). Антиентропійні стани живих систем підтримуються пластичним забезпеченням функцій.
Така в загальних рисах діалектика патологічного процесу - складного, багатоякісного, протирічного процесу, детермінованого впливом зовнішнього і внутрішнього.
Завантажити реферат