Сторінка
3
По-третє, організм людини, як і інший живий організм, володіє певною консервативністю своїх структур і функцій. В ході перетворення середовища може не тільки виникати, але і посилювати відставання адаптаційно-пристосувальних можливостей організму від різних життєвоважливих характеристик середовища.
В сучасних умовах збільшується кількість і зростає інтенсивність фізичних, хімічних та інших факторів, що безпосередньо впливають на організм людини. В останній час виявлені нові захворювання - генетичні, токсикологічні, алергічні, ендокринні; поширення яких пов'язане із використанням нових речовин, енергій, із зміною хімічного оточення людини. Проте на людину впливає і соціальне, культурне середовище, що визначає її здоров'я. Причому соціальні фактори в умовах підвищених темпів суспільного життя стають часто залежуючими, травмуючими (особливо психоемоційну сферу). В силу цього виникає дисгармонія між нервово-психологічними і соціально-технологічними ритмами, що нерідко проявляється у важких формах психічних захворювань, неврозів тощо.
Психоемоційні і біологічні розлади - результат не лише впливу надмірно сильних подразників в технічному середовищі, але і ускладнення взаємовідносин людей. Всі канали інтелектуальних і емоційних відносин між людьми стають до межі заповненими і перевантаженими. Нервова система піддається постійному впливу негативних психічних факторів. В результаті виникають стресові, хвороботворні ситуації в житті особи і колективів.
Соціально-гігієнічне регулювання пов'язане із вихованням у людини здатності передбачити психофізіологічні наслідки технічного прогресу. Це раціональні, науково обгрунтовані методи активного впливу як на фізичну природу, так і на духовний світ людини з метою попередження захворювань і укріплення здоров'я. В наш час у людини зростає не лише потреба бути здоровою, але і відповідальність за збереження і укріплення здоров'я. На життєдіяльність людей, їх побут, стиль і рівень життя особливий вплив має екологічна сфера. Залежність способу життя людини від природних умов опосередковується соціальними відносинами. Природне середовище, приймаючи участь у формуванні способу життя,
є активним фактором, що впливає на фізіологічні, психологічні і суспільні елементи
* життя людини. Стан екологічного середовища повинен стати одним із показників
здорового способу життя.
З врахуванням сказаного вище про соціальну і біологічну детермінацію способу життя можна визначити деякі риси поняття "здоровий спосіб життя". Останній характеризується узгодженістю біологічних і соціальних сторін життєдіяльності людей, в процесі якої в максимальній степені проявляється свобода фізичної, психічної і соціальної активності людини.
Характерно, що різні сторони способу життя (соціальні, психічні, природні) змінюються нерівномірно. Найбільш швидкими темпами змінюються виробничо-трудові відносини, споживчі потреби людей, їх знання, розширюються комунікативні зв'язки і індивідуальні способи самовираження і самоутвердження особистості.
Такі риси способу життя, як традиції (національні, сімейні, побутові), психічний склад і тим більше біологічно обумовлені властивості, особливості, адаптація і дезадаптація організму до нових умов існування, змінюються значно повільніше.
Спосіб життя безпосередньо пов'язаний із реалізацією індивідом своїх соціальних, психічних і фізичних здібностей. При цьому враховуються певна лінія поведінки індивіда, ті цінності установки, які направлені на самовираження і утвердження психофізіологічного потенціалу, яким володіє людина.
Отже, філософія при вивченні способу життя розглядає його зміст всестороннє, з врахуванням екологічних, медичних і психологічних факторів. На цьому шляху відкриваються нові підходи в комплексному дослідженні способу життя, який має велике значення для нормальної життєдіяльності людини.
4. Діалектико-матеріалістичні основи системно-еволюційного і структурно-функціонального аналізу патологічного процесу.
Об'єктом вивчення патолога є патологічний процес, найбільше загальні закономірності його виникнення, протікання і наслідки. Патологічний процес - це біологічний процес, особлива форма стану живих систем. Для вивчення його недостатньо використати лише методи фізіологічного чи морфологічного аналізу. Теорія хвороби повинна бути виділена як самостійна наука, яку точніше можна назвати теоретичною патологією, що опирається на ряд загальнофілософських, діалектико-матеріалістичних поглядів, на яких базується теорія патологічного процесу. Розгляньмо ці філософські основи.
Питання про направленість еволюції живої природи є важливою філософською проблемою. В живій природі можна визначити такі загальні критерії прогресивного розвитку:
1. Загальним напрямком еволюційного прогресу живої природи є ускладнення і диференціація зв'язків між організмом і середовищем.
2. З кожним новим переходом організмів на наступну сходинку еволюційної драбини в системі "організм-середовище" зростала не лише ступінь пристосованості організмів до середовища і з'являлись її якісно нові форми, але зароджувались і розвивались більш високі форми зв'язку організмів із зовнішніми умовами, аж до зміни середовища у відповідності із потребами видів.
3. В процесі еволюції живих організмів в єдності із зовнішнім середовищем змінювалися структури і функції організмів.
4. Закономірний хід еволюційного процесу забезпечується регуляторним механізмом, в якому приймають участь як внутрішні фактори, що підтверджується злагодженістю функцій організмів, так і зовнішні фактори, про що свідчить свідчить виключно тонка пристосованість організмів до умов даного життєвого оточення.
Завантажити реферат