Сторінка
3
Подібно до того, як культура визначає і пропонує ті чи інші норми й правила поведінки в різних сферах життя, політична культура визначає і пропонує норми поведінки в політичній сфері. Вона формує керівні принципи політичної поведінки, політичні норми й ідеали, що забезпечують єдність і взаємодію інститутів та організацій, надає цілісності й інтегрованості політичній сфері так само, як загальнонаціональна культура надає цілісності й інтегрованості суспільному життю в цілому.
Політична система і політична культура перебувають у постійній взаємодії, взаємо переплітаються і не можуть існувати одна без одної.
Наприклад, у ліберально-демократичній політичній системі партійному плюралізму відповідає плюралізм ідейно-політичних орієнтацій і установок, плюралізм ідеології та ідейно-політичних позицій, толерантність у відносинах між прихильниками різних партій; системі розподілу влад відповідає прихильність до принципів компромісу, діалогу, прагматизму.
Таким чином, якщо на індивідуальному й груповому рівнях політична культура виступає як єдність культури політичного мислення, свідомості й поведінки, то на рівні суспільному (соцієнтальному) вона має бути доповнена таким інтегральним елементом, як культура функціонування політичної системи і складових її інституціональних структур. Іншими словами, політична культура — це свого роду матриця політичного життя, що відбиває діапазон, динамізм і суперечливість його розвитку.
При такому підході слід мати на увазі, що, по-перше, рівень розвитку політичної дійсності як особливої системної якості і є політичною культурою. Співвідношення політичної свідомості, діяльності, відносин, політичної влади, системи, політичного життя і культури полягає в тому, що остання характеризує рівень розвитку перших. Можна сказати, що політична культура у кожний даний момент часу функціонує в кожній даній точці багатомірного соціального простору політичної дійсності, не збігається з нею повністю, але існує як складова, що здатна виступати у вигляді показника чи характеристики рівня розвитку цієї дійсності.
По-друге, характеристика політичної культури як рівня розвитку політичного життя суспільства імпліцитно містить у собі орієнтацію, з одного боку, на усвідомлення необхідності досягнення суспільною системою належного стану (максимально високого при даних соціальних умовах рівня розвитку), з другого — на оцінку наявного рівня культури в політичному житті суспільства крізь призму її цільового стану. Отже, у самому понятті "політична культура" закладено оціночний момент, який внутрішньо притаманний культурі і без якого не можна говорити про рівень розвитку політичного об'єкта.
По-третє, політична культура являє собою таку системну якість (якісний стан), котра "знімає" як наявний рівень розвитку політичного життя суспільства, так і той критерій, на підставі якого оцінюється цей рівень. Для того, щоб розкрити цей якісний стан, необхідно показати дві суперечливі у своїй єдності грані політичної культури: наявний і потенційно можливий рівні політичної дійсності, якої вимагає базис; необхідно показати наявний стан останньої у порівнянні з її цільовим станом, тобто у порівнянні з тим, до чого йде політичний розвиток. Ця суперечлива єдність рівневих станів політичної культури й становить специфіку її глибинних підвалин.
По-четверте, до змісту політичної культури належить включати рівень розвитку як позитивних, так і негативних політичних явищ. Політичну культуру не можна зводити тільки до культурності, вона властива кожній державно-організованій людській спільності. Питання тільки у її змісті, рівні, ступені розвинутості. Політична культура може бути низькою, пасивною, демократичною, ліберальною, тоталітарною, авторитарною і т.п. У протилежному випадку вона позбувається аналітичних ознак.
Політико-культурний підхід до аналізу різних політичних систем, інститутів, процесів дає можливість подолати формально юридичне розуміння політики, вийти за межі нормативного уявлення владних відносин у суспільстві. Він дає змогу віднайти глибоко приховане коріння національної самосвідомості, традицій, уявлень, міфів, які супроводжують суспільно-політичну діяльність усіх громадян тієї чи іншої країни.
Труднощі становлення національної державності і демократії в Україні багато у чому зумовлені складністю формування національно-демократичного типу політичної культури. Саме тому наші політики і рядові громадяни, самі того не помічаючи, мислять і діють за імперативами та стереотипами політичної культури, що склалася у радянському суспільстві багато десятиріч тому. І хоч ця культура як цілісна парадигма більше не існує, процес її розпаду і трансформування може тривати довго. Який час він займе, залежатиме насамперед від чотирьох факторів: здатності суспільства до консолідації і єдності у розбудові своєї Української держави; темпів становлення нових економічних і політичних відносин; динаміки зміни поколінь; характеру політичної соціалізації молодіжних груп.
Завантажити реферат