Сторінка
2

Політична свідомість і політична культура як елементи політичної системи

Теоретична свідомість, що не завжди знаходить практичне застосування, постійно формує ідеали і цінності, потреби й інтереси. За часів колишнього СРСР її сутність полягала в ідеологічному забезпеченні ефективності функціонування і розвитку політичної системи з метою зміцнення політичної влади партійно-державних структур та вироблення відповідної спрямованості масової політичної свідомості.

В умовах державної незалежності і демократизації українського суспільства теоретична політична свідомість зазнала значних позитивних змін: вона перестає обслуговувати (підтримувати) офіційно-державну лінію в політиці. Разом з тим поки що не вистачає серйозної теоретичної проробки багатьох сучасних політичних проблем. Звідси — відсутність виразних і чітких державних програм.

Масова політична свідомість виражає опосередковано рівень і зміст потреб людей, а також характер їхніх знань про політичну систему — як тих, котрі вироблені різними ідеологіями, так і тих, що здобуті практикою масових соціальних груп.

На масову політичну свідомість впливає багато чинників політичної системи. Фактором тієї або іншої її еволюції є політичний курс партій; їхня тактико-стратегічна діяльність; різні соціальні зрушення; зміст конкретно-політичної ситуації й т.п.

У житті можливі різні варіанти взаємозв'язку спеціалізованої й масової політичної свідомості. Іноді те, що теоретично й практично в діяльності тієї або іншої партії віджило, може бути довго актуальним для політичної свідомості мас. Інколи трапляється й навпаки: політична свідомість мас вимагає тієї чи іншої дії, прийняття відповідного рішення, а спеціалізована свідомість не готова до вироблення та прийняття рішень, що відповідали б політичним обставинам.

Сьогодні в масовій політичній свідомості українського суспільства виявляється нестійка рівновага двох протилежних систем цінностей, які умовно можна визначити як демократичну і авторитарну. З одного боку, є підтримка тим змінам, що відбуваються в суспільному житті і які вселяють надію чи навіть впевненість у майбутньому. З іншого — наявність інертності й песимізму, стійке прагнення зберегти хоча б те, що є, і "захистити" себе у невідомому майбутньому.

Наростання тієї чи іншої тенденції в масовій свідомості значною мірою пов'язане з економічною ситуацією у державі. Наша країна, як вважають багато експертів, ще не подолала граничної позначки системної кризи. Тому у найближчі часи можна буде спостерігати прояви спалахів авторитарної тенденції в масовій політичній свідомості, що визрівають на грунті економічного хаосу й анархії.

У сучасних умовах, коли правлячі сили не знайшли, по суті справи, ефективних засобів розв'язання економічних, політичних і соціальних конфліктів, не можна повністю виключати вірогідність установлення (хоча і тимчасової) авторитарної системи влади До того ж, якщо раніше партій політична система породжувала досить одноманітний тип сильної влади, то зараз можливі варіанти. На думку багатьох дослідників, можна назвати щонайменше три таких типи:

популістський авторитаризм, що спирається на зрівняльне зорієнтовані маси; ліберальний авторитаризм, що прагне до створення ринку; націонал-патріотичний авторитаризм, що використовує національну ідею для створення чи егалітариського, чи квазіринкового суспільства.

Масова політична свідомість сучасного українського суспільства має в собі "підстави" для реалізації цих трьох варіантів. В існуючих соціально-економічних і політичних умовах бажання змін у людей поєднується із настороженим ставленням до реформ. Тому не тільки рішуче реформування економіки, не тільки активна перебудова старої політичної системи, а й соціальний захист і соціальне забезпечення народу можуть запобігти встановленню у державі авторитарної форми правління.

Понад тридцять років тому американські дослідники Г.Алмонд і С.Верба в книзі "Громадянська культура" зазначали, що державні діячі, які прагнуть створити політичну демократію, часто концентрують свої зусилля на заснуванні формального набору демократичних урядових інститутів і написанні конституції. Вони також можуть зосередити зусилля на формуванні політичної партії, щоб стимулювати активність мас. Але для розвитку стабільного та ефективного демократичного правління вимагається щось більше, ніж визначені політичні й управлінські структури. Цей розвиток залежить від політичної культури. Якщо вона не здатна підтримувати демократичну систему, то її шанси на успіх незначні.

Політична культура — це система знань, уявлень, цінностей і відносин, що функціонують у суспільстві і відтворюються в процесі зміни поколінь. Її можна визначити як обумовлений історичними, соціально-економічними й політичними умовами якісний стан політичного життя суспільства, що відбиває рівень освоєння суб'єктом (суспільством, групою, особою) політичних відносин, цінностей і норм, ступінь соціокультурного розвитку людини та міру її активності у перетворенні політичної дійсності.

Політична культура включає ті елементи і феномени суспільної свідомості, а в більш широкому розумінні духовної культури тієї чи іншої країни, котрі пов'язані з суспільно-політичними інститутами та процесами і впливають на формування, функціонування й розвиток державних та політичних інститутів, визначають напрямок політичного процесу в цілому та політичної поведінки широких мас населення зокрема.