Сторінка
1

Інтерсуб'єктивна фальсифiкацiя теорiї

Спробуємо тепер зрозумiти сенс двох найважливiших понять поп­­­перiвської методологiї - понять "фальсифiкованiсть" та "фаль­­­сифiкацiя".

Подiбно до логiчних емпiристiв, Поппер протиставляє теорiю емпiричним реченням. До останнiх вiн вiдносить одиничнi речення, що описують факти (наприклад, "Тут стоїть стiл", "Сократ випив от­­­руту" тощо). Сукупнiсть всiх можливих емiричних, або "базисних", речень утворює деяку емпiричну основу науки. Сюди входять i не­­­сумiснi мiж собою базиснi речення. Наукова теорiя, вважає Поппер, завжди може бути виражена у виглядi сукупностi загальних тверджень (наприклад, "Усi люди мають голову"). Твердження такого роду можна виразити у протилежнiй еквiвалентнiй формi, тобто "Невiрно, що iснує людина без голови". Тому всяку теорiю можна розглядати як таку, що забороняє iснування деяких фактiв, або говорить про хибнiсть деяких "базисних" речень такого типу "Там-то й там-то є безголова людина". Такi "базиснi" речення, що описують факти, за­­­бороненi теорiєю, Поппер iменує "потенцiйними фальсифiкаторами" теорiї. "Фальсифiкаторами" тому, що у випадках якщо заборонений теорiєю факт насправдi має мiсце i "базисне" речення, котре описує його, є iстинним, то теорiя вважається спростованою. "Потенцiйни­­­ми" тому, що цi речення можуть фальсифiкувати теорiю, але тiльки в тому випадку, коли буде встановлена їх iстиннiсть. Звiдси поняття фальсифiкованостi визначається слiдуючим чином: " .теорiя є фаль­­­сифiкованою, якщо клас її потенцiйних фальсифiкаторiв є не пус­­­тим"[2.-с.115].

Якщо ми вважаємо "базиснi" речення iстинними, описуючими твердо встановленi факти, то зрозумiло, що в у випадку їх невiдповiдностi теорiї ми без сумнiвiв повиннi вiдкинути таку теорiю. Поппер, у повнiй вiдповiдностi до своїх гносеологiчних настанов, вiдкидає iснування якої-небудь безсумнiвної основи науки i навiть свої "ба­­­зиснi" речення розглядає як гiпотези, що також мають фальсифiкува­­­тися. Але тодi, у випадку зiткнення гiпотетичної теорiї з так само гiпотетичним "базисним" реченням, якi є пiдстави для переваги пев­­­ної теорiї? Чому б в такому випадку не вiдкинути "базисне" речен­­­ня? Поппер пропонує в даному випадку прийняти угоду (конвенцiю) про те, що у випадку зiткнення теорiї з "визнаним базисним речен­­­ням" слiд вiдкидати саме теорiю. За його методологiєю, в основi наукового розвитку лежать угоди, причому припустимими є їх рiзно­­­манiтнi види, системи цих угод. Як показали пiзнiше послiдовники Поппера (Д.Агассi, I.Лакатос), угода вiдкидати теорiю у випадку її зiткнення з фактами часто не приймається вченими, котрi понад усе прагнуть зберегти свої теорiї.

Iснують речення, якi є неспростовними завдяки своїй логiчнiй формi. Це екзистенцiальнi речення виду (наприклад, "Iснує речови­­­на, здатна перетворювати неблагороднi метали у золото"). Тому подiбнi речення, з точки зору попперiвського критерiя демаркацiї, не є науковими i повиннi вважатись метафiзичними. Проте, хоча ек­­­зистенцiальнi речення є метафiзичними, вони не безглуздi, як вва­­­жали логiчнi емпiристи, а входять у мову науки i мають сенс, оскiльки функцiонально вони можуть являти собою фальсифiкатор, тобто заперечення загальних наукових тверджень, що орiєнтує на проведення емпiричної перевiрки.

Метафiзичнi системи є неспростовними i, отже, ненауковими. Але, на вiдмiну вiд верифiкацiонiстського критерiя демаркацiї, що пре­­­тендує на розкриття смислiв (неопозитивiсти вважати - "метафiзичнi положення не мають смислу), критерiй Поппера є лише критерiєм де­­­маркацiї, а не критерiєм розумового сенсу. Тому для нього ме­­­тафiзика, хоча й виключається безпосередньо з науки, взаємодiє з нею як "абсолютний" фальсифiкатор.

Постiйне використання в метафiзицi абсолютних абстракцiй вияв­­­ляє себе у постiйному зведеннi фiлософами наукових здобуткiв при­­­родознавства у всезагальнi положення. При цьому вiдбувається постiйне фальсифiкування (спекуляцiя), бо метафiзика починає прог­­­нозувати рiзноманiтнi можливi емпiричнi ситуацiї, що логiчно не заперечують вiдкритих в наукових дослiдженнях природи зако­­­номiрностей, а нiби "витiкають" з них. Однак, саме абсолютизацiя спричинена метафiзичними мiркуваннями про поняття "атом", "ефiр", "простiр", "час" виявила, що логiчно витiкаючi з них уявлення про природнi властивостi, при емпiричнiй перевiрцi не знаходять пiдтвердження (наприклад, матерiя зникалє). Цi негативнi результа­­­ти безсумнiвно є потрiбнi людству позитивнi знання, хоча вони i виникли як заперечення ряду попереднiх уявлень, а у наступному самi стали спростованими. Отже метафiзична iдеалiзацiя, через здатнiсть абсолютизовувати передворюючи у всезагальне та унiвер­­­сальне положення будь-яку нiсенiтницю, реально дозволяє виявляти та заперечувати тi смисли iснуючих в науцi понять, концепцiй, те­­­орiй, якi мають бути спростованi наукою. Спiвставлення "чистих по­­­нять" iз дiйснiстю допомагає вiдкривати вiдмiнностi мiж дiйснiстю i поняттям, цiлеспрямовувати вченого на з'ясування причин цих вiдмiнностей, долати їх, забезпечувати "рост наукового знання".

Звiльнивши метафiзику вiд пiдозри в безглуздостi, визнавши методологiчно-функцiональну необхiднiсть фiлософiї, Поппер сприяв вiдродженюю iнтересу до фiлософiї та її методiв серед методологiв науки - iнтересу, котрий майже згас пiд час панування логiчного емпiризму.

До 1935 року, висловлюючись про науку та її розвиток, Поппер уникав вживати поняття "iстина". Теорiю кореспонденцiї Л.Вiтгенш­­­тейна, згiдно якої iстина атомарного речення криється в iзоморфнiй структурi атомарного факту, вiн вважав наївною та помилковою. Так само неприйнятнi були для нього прагматистська та кон­­­венцiоналiстська варiацiї вчення про iстину. Проте, вже пiсля ви­­­ходу з друку "Логiки дослiдження" Поппер зустрiвся з А.Тарським, котрий у особистому спiлкуваннi познайомив його з iдеями своєї се­­­мантичної концепцiї iстини. Поппер вiдразу ж прийняв теорiю Тарсь­­­кого i з того перiоду широко використовував цю концепцiю iстини в своїх фiлософських та методологiчних працях.