Сторінка
2

Інтерсуб'єктивна фальсифiкацiя теорiї

Найвизначнiшим досягненням Тарського, вважає Поппер, є те, що вiн обгрунтуванням теорiї "кореспонденцiї" показав, що можна ви­­­користовувати класичну iдею iстини як вiдповiдностi фактам, не впадаючи у суб'єктивiзм та суперечностi. Якщо поняття "iстина" вважати синонiмом поняття "вiдповiднiсть фактам", то для кожного твердження можна показати, за яких умов воно вiдповiдає фактам, тобто здiйснити процедуру доведення iстини. Це формулювання цiлком виражає сенс класичної, або "об'єктивної", теорiї iстини.

Принаднiсть об'єктивної теорiї iстини Поппер вбачає в тому, що вона дозволяє нам стверджувати, що деяка теорiя є iстинною, навiть в тому випадку, коли нiхто не вiрить в цю теорiю, i навiть коли не має пiдстави вiрити в неї. Об'єктивна теорiя iстини чiтко розрiзняє iстину та її критерiй, тому припускає, що, навiть натра­­­пивши на iстинну теорiю, можна не знати, що вона - iстинна. Таким чином, класичне поняття iстини в його формально-логiчнiй обробцi цiлком сумiщується з фальсифiкацiонiзмом.

Методологiя фальсифiкацiонiзму може задовiльнятись iдеєю iстини як деяким функцiонально регулятивним iдеалом, орiєнтуючись на кот­­­рий, ми вiдкидаємо фальсифiкованi теорiї як недоведенi. Однак, ко­­­ли Поппер спробував описати прогресивний розвиток науки, формаль­­­но-логiчного визначення поняття iстини виявилось недостатньо. Ви­­­никла проблема, як показати, що ми дiйсно чого-небудь "вчимось на помилках", що нашi теорiї є небезплiдними? Тому для опису науково­­­го прогресу Поппер вводить поняття "цiкавої iстини", тобто iстини, що завжди дає вiдповiдь на питання про її доведення. Вiдмiннiсть помiж "простою iстиною" та "цiкавою iстиною" змушує Поппера звер­­­нутись до аналiзу змiсту наших гiпотез та теорiй.

Керуючись такими мiркуваннями Поппер видiляє декiлька видiв змiсту теорiй. Перш за все, згiдно критерiя демаркацiї усяка нау­­­кова теорiя має емпiричний змiст - сукупнiсть тих "базисних" ре­­­чень, котрi вона забороняє. Iнакше кажучи, емпiричний змiст теорiї дорiвнює класовi її потенцiйних фальсифiкаторiв.

Логiчним змiстом деякого твердження чи теорiї Т - символiчно Ct(T) - Поппер називає клас всiх логiчних наслiдкiв Т. Зрозумiло, що кон'юнкцiя двох тверджень А & В за своїм змiстом перевищує кож­­­не з тверджень, котрi її складають. Разом з тим, ймовiрнiсть кон'юнкцiї буде меншою, анiж ймовiрнiсть кожного з тверджень, що її складають. Звiдси випливає той вiдомий висновок Поппера, що чим бiльше змiстовна наукова теорiя, тим бiльше вона неймовiрна.

Наступним рiзновидом змiсту теорiй є їх iстиннiсть чи хибнiсть. Незважаючи на те, що всi науковi теорiї у чомусь є хибними, вони мають певний iстинний змiст. Iстинний змiст теорiї Т Поппер визна­­­чає як клас всiх iстинних наслiдкiв Т. Хибний змiст теорiї Т виз­­­начається ним як рiзниця логiчного змiсту та iстинного змiсту Т.

З'єднуючи поняття iстини з поняттям змiсту, Поппер дiйшов до поняття правдоподiбностi. Якщо порiвняти двi теорiї Т1 i Т2 у їх вiдношеннi до iстини, то ми можемо сказати, що "Т2 ближче до iсти­­­ни чи краще вiдповiдає фактам, нiж Т2, тодi i тiльки тодi, коли: а) iстинний, але не хибний змiст Т2 перевищує iстинний змiст Т1 або б) хибний, але не iстинний змiст Т1 перевищує хибний змiст Т2"[2. -с.345].

Це й виражає, вважає Поппер, iдея "правдоподiбностi": теорiя Т2 буде в цьому випадку бiльш правдоподiбною, нiж теорiя Т1.

Поняття правдоподiбностi, вважає Поппер, носить такий самий об'єктивний характер, як i поняття iстини. Ступiнь правдо­­­подiбностi є об'єктивною властивiстю наукових теорiй, а не нашою суб'єктивною оцiнкою. Тому, як i у випадку з поняттям iстини, тут знову потрiбно проводити розрiзнення помiж визначенням поняття правдоподiбностi та критерiєм правдоподiбностi. Визначення правдо­­­подiбностi ми вже маємо, однак ми позбавленi її критерiя: не можна з упевненiстю стверджувати, що одна теорiя є бiльш правдоподiбною, нiж iнша, можна лише висловити гiпотетичне припущення про це.

З визначення поняття правдоподiбностi випливає, що максимальний ступiнь правдоподiбностi може бути досягнутий лише такою теорiєю, котра є не просто iстинною, а являє собою повнiстю та вичерпно iстинну, тобто якщо вона вiдповiдає всiм реальним фактам. Така те­­­орiя є кiнцево недосяжним iдеалом. Однак поняття "правдо­­­подiбностi" може бути використане при порiвняннi теорiй для вста­­­новлення ступеню їх правдоподiбностi - в цьому Поппер вбачає ос­­­новне функцiональне достоїнство цього поняття, достоїнство, котре робить його навiть важливiшим у пiзнаннi, анiж поняття iстини.

Поняття "правдоподiбностi" не лише допомагає нам при виборi кращої з конкуруючих теорiй, але дозволяє дати порiвняльну харак­­­теристику навiть тим теорiям, котрi були спростованi. Якщо теорiя Т2, яка замiнила Т1, також через деякий час виявляється спростова­­­ною, то з точки зору традицiйних понять iстини та хибностi вона буде просто хибною, i в цьому розумiннi нiчим не вiдрiзняється вiд теорiї Т1. Це показує недостатнiсть традицiйної дихотомiї "iсти­­­на-хиба" при описi розвитку та прогресу знання. Поняття ж правдо­­­подiбностi дає нам можливiсть говорити, що Т2 все ж таки є кращою, нiж Т1, оскiльки є бiльш правдоподiбною та краще вiдповiдає фак­­­там. Завдяки цьому, поняття правдоподiбностi дозволяє нам розташу­­­вати у послiдовний ряд всi теорiї за зростанням ступеню їх правдо­­­подiбностi i таким чином виявити прогресивний розвиток наукового знання.