Сторінка
3
Категорія "практика" і сама практика в суспільній діяльності, зокрема в пізнанні, мають фундаментальний характер. За її допомогою можна виявити:
• місце людини в системі, структурі буття;
• взаємозв'язок із живою й неживою природою та соціальною дійсністю;
• включеність у систему культури (матеріальної, духовної);
• сутність духовного, феномену свідомості.
Категорія практики задає вихідні орієнтири для формування цілісних уявлень про людину в усій багатоманітності взаємозв'язків із навколишнім світом.
Гносеологічні функції практики проявляються і в тому, що вона становить основу й кінцеву мету пізнання, визначає (безпосередньо чи в остаточному підсумку) зміст і форму пізнавального процесу, є критерієм істини.
На основі практики, процесів опредметнення й розпредмет-нення виникає, змінюється й розширюється об'єкт пізнання. На тій же основі констатується, розвивається його суб'єкт. У процесі практики зароджуються пізнавальні проблеми. Так, якщо протягом декількох останніх століть (XVII-XX ст.) предметом наукового пізнання ставали послідовно механічні, термодинамічні, електричні та ядерні явища й процеси, то це визначалося практикою виробництва, потребами розвитку продуктивних сил. Наприклад, теорія Дарвіна була викликана до життя завданнями, поставленими розвитком інтенсивного сільського господарства, зокрема тваринництва. Навіть така абстрактна наука, як математика, бере свої витоки з практичної діяльності. Це ж стосується й інших наук.
Та з цього не випливає, що пізнання виростає лише з практики. Воно може й випереджати її, вирішуючи завдання, що постають з внутрішньої логіки розвитку самої теорії. Це не заперечує тієї обставини, що, зрештою, саме практика і є основою теорії, джерелом досліджуваних нею проблем. Ф. Енгельс з цього приводу писав: "Якщо техніка значною мірою залежить від стану науки, то ще більше наука залежить від стану та потреб техніки. Якщо в суспільстві з'являється технічна потреба, то це рухає науку вперед більше, аніж десяток університетів"1. Нині, у зв'язку з науково-технічною та іншими революціями, наука стала провідним фактором щодо виробництва, вона відкриває принципово нові його напрями. Це змінює традиційний характер відношень між практикою та теорією, хоча й свідчить про постійне зростання відносної самостійності теорії та сили її зворотного впливу на практику.
Практика не лише ставить перед теорією завдання, а й озброює її засобами дослідження (приладами, апаратурою, експериментальними установками). Іноді ці установки за розмірами,
складністю, вартістю можна порівняти з індустріальними об'єктами. Інакше кажучи, сучасне виробництво перетворюється на експериментальну базу науки. Відповідно наука перетворюється в безпосередню продуктивну силу людства.
Пізнання постійно допомагає вирішувати практичні завдання. Це стосується й філософської теорії, яка раніше сприймалась як втілення зречено-споглядального ставлення до світу. В одинадцятій тезі К. Маркса про Л. Фейербаха йдеться про те, що "філософи тільки по-різному пояснювали світ, але справа полягає в тому, щоб змінити його"1.
Нині людська діяльність є могутнім фактором прогресивного розвитку не лише земної, а й космічної природи. Завдяки цій діяльності підвищуватиметься ступінь організованості й упорядкованості природних процесів, обмежуватимуться ентропійні тенденції, притаманні природі. Розширюватиметься область "олюдненої" природи — справжнього "світу людини". Важливою передумовою цього в сфері духовної діяльності стануть успіхи наукового пізнання, створення все глибших, фундаментальніших теоретичних моделей дійсності.
Практичну спрямованість пізнання не варто розуміти так, що кожен його крок обов'язково має сприяти вирішенню практичних завдань. Пізнання, особливо науково-теоретичне, є відносно самостійним і незалежним від безпосередньої практичної діяльності, має внутрішню логіку свого розвитку.
У науковому пізнанні є, так би мовити, два "поверхи". Один з них пов'язаний з практикою сьогоднішнього дня. Дослідження, що здійснюються на ньому, орієнтовані на вирішення практичних завдань сьогодення. Другий, верхній "поверх", представлений фундаментальними теоретичними дослідженнями "стратегічного" значення. Деякі з них сьогодні можуть і не мати практичного застосування, але їх значення для практики майбутнього обов'язково стане очевидним. І чим значнішим є наукове відкриття, тим вагомішим є його практичне значення. Так, коли почалися експерименти, пов'язані з розщепленням атомного ядра, багатьом здавалося, що вони матимуть лише теоретичний інтерес. Однак минуло небагато часу і ядерні реакції знайшли своє практичне застосування. Те ж саме можна сказати й про освоєння космосу.
Одна з особливостей науково-технічної революції — в тому, що вона суттєво скорочує термін між науковими відкриттями та їх практичним застосуванням. Це стосується не лише технічних, а й фундаментальних наук.
Відрив пізнання (теорії) від практики може спричинити перетворення теорії на схоластику. Та все ж не можна відмовлятися від перспективних досліджень, які диктуються логікою розвитку науки. При цьому теорія втрачає свою специфічну якість і перестає виконувати власні функції. Тому, як кажуть, немає нічого практичнішого, аніж добра теорія. Та й науково-технічний прогрес може швидко виснажитися, якщо його постійно не підсилювати результатами фундаментальних досліджень.
Практикою обумовлений не лише зміст пізнання, а й його логічні форми, структури, закони. Це пояснюється його генезисом (походженням) із практики, від якого пізнання відносно відокремилось, не втративши при цьому з ним зв'язку. Тому в основних формах мислення відобразилися основні форми трудової діяльності. Тобто логіка мислення склалася на основі "логіки" практики в процесі засвоєння структури практичних дій схем та їх перетворення у внутрішній, ідеальний план. Оскільки структура практики визначається об'єктивними зв'язками дійсності, то практика виступає опосередкованою ланкою між законами об'єктивного світу й законами мислення, обумовлюючи їх тотожність за змістом. На цю обставину звернув увагу ще Ф. Енгельс, який писав, що над усім нашим теоретичним мисленням панує той факт, що наше мислення й об'єктивний світ підпорядковуються одним і тим самим законам і що через це вони не можуть суперечити одне одному в своїх результатах, а повинні узгоджуватись між собою. Цей факт є безумовною передумовою нашого теоретичного мислення1. Це свідчить про те, що практична діяльність людини повинна була постійно приводити її свідомість до повторення різних логічних фігур, аби вони могли отримати значення аксіом. Постійно повторюючись, практика закріплювалась у свідомості людини фігурами логіки, що мали аксіоматичний характер.
Завантажити реферат