Сторінка
8

Проблема реконструкцiї

Розглядаючи елементарний комунiкативний процес, можна визнати, що, скорiше за все, структура судження (синтаксис) формує зв'язок уявлень, а сенс та змiст розкриваються через чуттєво оформленi асоцiативнi переживання. Тому сенс одного висловлювання для рiзних людей буває рiзним. Тобто, синтаксис дає послiдовностi, передаєть­­­ся повторюванiстю, а семантика - сенс, який людина розкриває для себе за допомогою власного досвiду. Саме вiдмiннiсть сенсу одного переказу для рiзних людей, скорiше за все, фiлософи намагаються зняти за допомогою рефлексивного мiркування, вiд якого вимагається зупинити безмежнiсть можливих асоцiацiй. Такої зупинки семантичної плинностi не досягнути впровадженням одних лише синтаксичних пра­­­вил. Практично це здiйснюється впровадженням аксiом, основополо­­­жень, якi пiдвладнi правилам синтаксису, але розкривають себе вик­­­лючно за допомогою семантичної однозначностi, що умоспоглядається, стає нiбито "оче-видною" (видною очами). Якщо очевиднiсть для рiзних суб'єктiв дискурсу не наявна в однозначнiй формi, тодi цi суб'єкти нiколи не знайдуть спiльної мови, нiколи не зрозумiють одне одного. Однак, хоча очевиднiсть i може створюватися, нiби-то, за допомогою мови (теза Х.Патнема) її змiстовна складова за межами мовлення, в умоспогляданнi. Тому, якщо мовлене у завершенiй реф­­­лексiї постає у вiдношення до феномену поза-мовленого, треба вести розмову про переказ, що якось вiдноситься до зовнiшнього щодо нь­­­ого. Зупинившись на умоспогляданнi аксiом як можливому варiантi представництва зовнiшнього стосовно вимовленого можна висунути гiпотезу, що визнає експериментальну технiку, рiзноманiтнi технiчнi засоби емпiричного дослiдження, тiєю однозначною констан­­­тою, яка дозволяє людини вступати у дiалог iз природою, поро­­­зумiтися з нею. Тобто технiку можна розглянути як замiнювач мови. У свою чергу, в фiлософiї, яка, за нашим визначенням, є переказ про перекази, формується пост-фiлософське вiдношення переказу до iсну­­­ючого за його межами. Це вiдношення i складає основу наукового свiтобачення. А першим науковцем, за такого визначення, слiд виз­­­нати творця першої системи аксiом - Евклiда. У даному випадку ми погоджуємося з думкою Альберта Енштейна, що висловив наступне: "Розвиток захiдної науки засновано на двох великих досягненнях: на вiдкриттi грецькими фiлософами формальної логiчної системи (в Евклiдовiй геометрiї) та на вiдкриттi можливостi виявляти система­­­тичним експериментуванням каузальних зв'язкiв (Ренесанс). Ми не маємо, з моєї точки зору, дивуватися тому, що такi вiдкриття не було зроблено китайськими мудрецями. Дивуватися потрiбно тому, що цi вiдкриття взагалi було зроблено." [Цитується за:12.-p.15].

У зв'язку з iснуванням вiдмiнностей у тлумаченнi процедури ре­­­конструкцiї рiзними авторами ("рацiональна реконструкцiя" - Лака­­­тос; "реконструктивна рефлексiя" - Гудмен; "деконструкцiя" ­­­Деррiда) виникає потреба в здiйсненнi деяких пояснень.

Це важливо тому, що виявлення нерефлексивної природи реля­­­тивiзму виникає саме при використаннi поняття "реконструктивна рефлексiя". Тобто, використовуючи таку рефлексiю ми робимо зро­­­зумiлим, що релятивiзм являє собою фрагмент незавершеної (не­­­послiдовної) рефлексiї в формi зовнiшньої за змiстом розповiдi про неї.

Поняття "реконструкцiя" безпосередньо пов'язане з логiко-мето­­­дологiчною процедурою - редукцiя, яка полягає у зведеннi одного явища до iншого з метою спрощення. До редукцiї вдаються постiйно, коли здiйснюють абстрагування вiд багатьох властивостей i вiдно­­­шень об'єкта до декiлькох, зводячи умови дiї того чи iншого закону до стандартної ситуацiї. Особливо часто редукцiю використовують в процесi доведення, зокрема при спростуваннi шляхом доведення до абсурду. Одним iз варiантiв редукцiї є зведення до першоначала (лат. reducere - повернення), яке здiйснюється за допомогою вiдтворення (re .constructio - вiдбудова) з простих елементiв форм та систем рiзних варiацiй складних i навпаки. Тому реконс­­­трукцiя у своєму спрощеному (механiчному) варiантi виглядає як вiдбудова цiлiсного вигляду мiста чи будiвлi (археологами) за рештками, описами окремих елементiв, що збереглися.

За свiдчення Ж.Деррiди "деконструкцiя почалася з деконструкцiї логоцентризму, деконструкцiї фоноцентризму, зi спроби вилучити з досвiду думки панування лiнгвiстичного моделювання" [13.-с.154]. У своїх роз'ясненнях росiйському колезi з Москви В.Подорозi, Ж.Деррiда зазначає "Звичайно деконструкцiю зображують як те, що заперечує можливiсть iснування дечого зовнiшнього по вiдношенню до мови, як засiб включення усього в мову . Це досить глибоке i, я вважаю, iдеологiчно i полiтично мотивоване нерозумiння - подавати деконструкцiю прямою протилежнiстю тому, чим вона у дiйсностi є"[13.-с.153-154]. Отже, деконструкцiя, по сутi справи, являє со­­­бою варiант рефлексiї та реконструкцiї через редукцiю до начал досвiду думки де відсутнє "панування лiнгвiстичного моделювання".

Поняття "реконструктивна рефлексiя" було розгорнуте Нельсоном Гудменом i обґрунтоване Хiларi Патнемом, за допомогою якого Н.Гуд­­­мен пропонує розглядати "конфлiктуючi" норми, стандарти i суджен­­­ня, що лежать у пiдвалинах тiєї чи iншої системи наукових знань. На вiдмiну вiд "рацiональної реконструкцiї"(I.Лакатос) "реконс­­­труктивна рефлексiя не втрачає своєї цiнностi в наслiдок виявлення факту, що мрiя про унiверсальну та єдину реконструкцiю [рацiональ­­­ну реконструкцiю - курсив авт.] нашого свiту є утопiя" [2.-с.490]. Будь яка реконструкцiя фрагментарна. I здається, що деструкцiя єдиний варiант реконструкцiї, яка з самого початку визнавала фраг­­­ментарнiсть власної реконструкцiї. Однак, деконструкцiя не спраць­­­овує, коли "нашi" фрагментарнi реконструкцiї, а також реконс­­­трукцiї, що протистоять "нашим", дозволяють досягати "легкого вза­­­їмного регулювання" (Гудмен) норм i стандартiв, умоглядних осново­­­положень, яке становить продуктивне джерело їх змiни.