Сторінка
6

Проблеми реконструкцiї

"Коли ми говоримо, - зауважує Тулмiн, - що "найкраще персональ­­­не судження" вiдiграє значну роль у конституцiйних рiшеннях у правi i у фундаментальних теоретичних переоцiнках в науцi, то ми маємо на увазi, що в цих контекстах логiчнi процедури часто є вто­­­ринними вiдносно питань iндивiдуальної майстерностi та особистої iнтуїцiї". Вiн також стверджує, що "ми не можемо вiдокремити рацiональнi процедури вiд людей, котрi їх видозмiнюють". Але наслiдки такої ситуацiї є цiлком вiдмiнними для науки i, наприк­­­лад, для права. "Рацiональнiсть науки вимагає, щоб ми вiдтворили теоретичнi пiдтвердження незалежно вiд авторитету людей, котрi їх первiсно зробити"[12.-с.361]. Кардинальнi пропозицiї з реконс­­­трукцiї науки не вважаються вiдразу ж "рацiональними" (окрiм, на­­­певне, того сенсу, в якому всi судження є продуктами людської ро­­­зумової дiяльностi). Тiльки тодi, коли цi судження пiддаються розглядовi з точки зору їх емпiричних свiдчень i поступово виявля­­­ються перевiреними, тiльки тодi їм "присвоюють право вважатися на­­­уковими". Науку вiд iнших сфер дiяльностi i наукову рацiональнiсть вiд iнших типiв рацiональностi вiдрiзняють природа процесу пе­­­ревiрки, а не спосiб побудови припущень i не роль авторитету у да­­­ному питаннi.

Тут доречно нагадати про головнi тези концепцiї Фейєрабенда. Одна з них - це принцип необмеженої пролiферацiї, чи розмноження, помноження конкуруючих i прямо альтернативних одна однiй гiпотез. Друга теза - це принцип теоретичної впертостi чи мiцностi, тобто вiдмова вiд введеня у гносеологiчний вжиток яких-небудь альтерна­­­тив та впертого збереження вже наявних теорiй. Взаємовiдношення цих двох принципiв розгортається в рiзноманiтних вимiрах, але вони тяжiють до злиття, в якому врештi решт, приходять до взаємоо­­­тотожнення.

Сутнiсть принципу пролiферацiї гiпотез Фейєрабенд коротко виз­­­начив при допомозi крилатого виразу "припускається все". Але на це ж саме орiєнтує й принцип впертостi, з якого, за Фейєрабендом, випливає готовнiсть, "якщо хочеться", примиритись з будь-якою з iснуючих теорiй, якими поки що користуються за вiдсутностi кращих, або до яких звикли. В цих теорiй, можливо, є багато недолiкiв, слабких пунктiв, суперечностей з iншими теорiями i фактами, якi вони намагаються оформити у своїх рамках, "усерединi себе", але на цi недолiки та суперечностi (як моменти несумiсностi) чи хоча б на частину з них можна, на думку Фейєрабенда, не звертати уваги, а отже - дiяти вiдповiдно до принципу "роби, що бажаєш" (як це зфор­­­мульовано у нiмецьких виданнях праць Фейєрабенда).

З iншого боку, принцип пролiферацiї у своєму безпосередньому змiстi реагує на такi вiдчутнi недолiки iснуючих теорiй, як несп­­­роможнiсть подолати логiчнi суперечностi iз зформульованими в їх рамках новими фактами, а тим бiльше пояснити їх, не кажучи вже про те, щоб осмислити деякi ранiше вiдомi факти даної областi знання, тобто вирiшити "загадки", що випливають з їх наявностi, прямо про­­­тилежним чином, анiж це робить принцип впертостi: незалежно вiд ступеню дефектiв цi теорiї можна без особливих вагань вiдкинути, замiнивши на iншi, в тому числi й прямо альтернативнi. Але якщо це так, то принцип "роби, що бажаєш" дiє у Фейєрабенда i в якостi ме­­­таправила оперування двома вказаними принципами, при допомозi яко­­­го можна переходити вiд першого до другого, i навпаки.

При побудовi рiзного роду гiпотез, що претендують на роль нау­­­кових теорiй, Фейєрабенд рекомендує не розмiрковувати особливо над тим, якi з них бiльше, а якi менше прийнятнi, цiннi, iстиннi: жод­­­ну з них, строго кажучи, в рамках дiї двох цих тез зберiгати не доводиться, i жодна з них не заслуговує того, щоб зберiгати її при допомозi вдосконалення. Всi вони в однаковiй мiрi "на щось" при­­­датнi, i в той же час - можуть вважатися "зайвими". По сутi, ми бачимо наслiдок принципу фальсифiкованостi Поппера, але доведений до крайностi i такий, що використовується без будь-яких обмежень: якщо принцип збiльшення кiлькостi гiпотез нацiлює на цiлеспрямова­­­не винищення вже наявних теорiй, то принцип сталостi орiєнтує на таке ж вiдношення до будь-яких заново запропонованих теорiй, при­­­чому завжди гору бере не порада "зберiгай", а вимога "вiдкидай". А оскiльки i першим, i другим принципами легiтимуються i давнi гiпо­­­тези (вони можуть бути витягнутi з "темряви забування" i вiдрод­­­женi i як вже iснуючi, i як майбутнi новi), то обидва принципи ще бiльше спiвпадають.

Дiя принципу впертостi сприяє, якщо використовувати термiно­­­логiю запропоновану Куном," нормальним перiодам" в iсторiї наук, а принципу пролiферацiї - "перiодам революцiйних перетворень" в них; однак, застосування iдеї, що "все дозволено", зливає обидва перiоди у один.

Принцип впертостi дозволяє iгнорувати суперечливi щодо даної теорiї факти, як би там багато їх не було. Але як бути, якщо їх дiйсно дуже багато i вони тиснуть своєю кiлькiстю? Хiба можна їх абсолютно iгнорувати? Яким великим би не було число таких конт­­­рприкладiв (так їх iменував Лакатос), Фейєрабенд вважає, що вiд них завжди можна "втекти", звертаючись до давньої зброї крайнiх релятивiстiв - до конвенцiоналiзму: iснуючу теорiю можна вдоскона­­­лити за допомогою умовно прийнятих додаткiв. Але це означає, що принцип впертостi Фейєрабенда майже не вiдрiзняється вiд принципа Дюгема-Куайна, в якому вiдмiннiсть мiж плiдними припущеннями i конвенцiями-фiкцiями є майже вiдносною.

Теза Дюгема-Куайна є суперечлива: з одного боку, в нiй є розум­­­не застереження не вiдмовлятись поспiхом вiд ранiше прийнятих те­­­орiй, якi до тих пiр виправдовували себе у практицi пiзнання, до­­­поки не вичерпано всi можливостi їх концептуального вдосконалення, а з iншого - ця теза заперечує наявнiсть яких-небудь меж у кон­­­венцiоналiстських вдосконаленнях ранiше прийнятої теорiї.

Коли Фейєрабенд наполягає на принципi безмежного примноження гiпотез, важко позбавитись вiд думки, що висувається дещо проти­­­лежне принциповi впертостi. В деякiй мiрi тут вiн слiдує за Ляйбнiцем, принципи методу котрого виглядали цiлком протилежними один одному (такими є, наприклад, принципи всезагальних вiдмiннос­­­тей i безперервностi), але гносеологiчно та онтологiчно становили єднiсть. Принцип помноження гiпотез протистоїть принципу їх впер­­­тостi i об'єднується з ним девiзом "все довзолено". Рекомендуючи не довiряти жоднiй теорiї, як би там багато i яким б вагомими не були факти для її пiдтвердження, Фейєрабенд радить не довiряти i тим фактам, котрi її спростовують чи хоча б з нею не узгоджуються. Дозволяючи зберiгати довiру до даної теорiї, вiн переносить реко­­­мендацiю про довiру i на всi можливi альтернативи.