Сторінка
7

Проблеми реконструкцiї

Таким чином, теза пролiферацiї означає рекомендацiю зберiгати будь-яку альтернативу, що приймається, а теза про мiцнiсть - спря­­­мовувати довiльний вибiр на що завгодно.

Фейєрабенд радить без вагань запускати в дiю принцип пролiфе­­­рацiї вже при наявностi хоча б одного факту, що суперечить данiй теорiї. В цьому вiдношеннi даний принцип повнiстю спiвпадає з принципом фальсифiкованостi Поппера у найбiльш раннiй його ре­­­дакцiї. Але принцип пролiферацiї в цiлому йде шляхом подальшої суб'єктивiзацiї науки: адже його автор припускає застосування ць­­­ого принципу i за вiдсутностi всякого фальсифiкуючого факту, ще до появи такого i незалежно вiд того, як ми оцiнюємо перспективи його появи. I все ж, услiд за Поппером, фальсифiкуючi факти рано чи пiзно з"являться i всяка теорiя є не бiльше нiж гiпотезою, припу­­­щенням, тимчасовим замiнником знання; в майбутньому всяка дана те­­­орiя все рiвно буде вiдкинута i замiнена iншою, також тимчасовою побудовою. Однак, Фейєрабенд зауважує, що "жодна теорiя нiколи не узгоджується (за межами помилок обчислювання) з наявними дани­­­ми"[13. -с.275]. в абсолютному вiдношеннi i що завжди є не тiльки факти, якi не можуть бути поясненi нею в рамках даної теорiї, але й факти, якi не вкладаються в цi рамки, а навiть при теперiшньому станi теорiї їй суперечать. Вiдповiдно, нiколи не буває абсолюнто повного пiдтверження теорiї, а експерименти не є абсолютним кри­­­терiєм.

На думку Фейєрабенда, у випадку застосування принципу "роби, що бажаєш" в методологiчних та теоретичних розмiрковуваннях "аргумен­­­ти будуть носити дiалектичний характер, тобто вони будуть спира­­­тись на мiнливу рацiональнiсть, а не на фiксовану множину стан­­­дартiв ."[13. -с.268]. Пiд мiнливою рацiональнiнстю розумiється настанова вченого на "заготовлення" альтернативних теорiй, прогляд множини рiзних гiпотез i припущень, в тому числi й прямо альтерна­­­тивних одна однiй.

Обидва методологiчних принципи Фейєрабенда прямують до спiвпадiння i спираються на контрiндукцiю. Однак, це, водночас, i конрдедукцiя, оскiльки Фейєрабенд вiд виведення одних iстин з iнших, так само як i вiд порiвняння старих i нових тверджень за ступенем об'єктивностi знання, що мiститься в них. В такому випад­­­ку, якi б альтернативи не висувались, їх вже не можна оцiнювати з точки зору збiльшення чи зменшення прийнятностi конкуруючих (як нових, так i старих) тверджень та теорiй: конвенцiоналiзм всiх їх в однаковiй мiрi оцiнює як квазiгiпотези.

Пiзнання, за Фейєрабендом, "не являє собою поступове наближення до iстини, а швидше є океаном, що збiльшується, взаємно несумiсних (можливо, навiть неспiврозмiрних) альтернатив, якi вносять внесок не в наукову iстину, а в розвиток нашої свiдомостi" [13. -с.282]. Це один з виразiв антикумулятивiзму - концепцiї iсторiї науки, яка пропонується Фейєрабендом услiд за Куном та Поппером. У своєму скрайньому варiантi ця концепцiя заперечує, що в науковому пiзнаннi зберiгається деяке стале ядро об'єктивних iстин. Тим са­­­мим вiдкидається факт розвитку у вiдноснiй iстинi моментiв iстини абсолютної.

Розмiрковування про взаємонеперекладуванiсть iдей, а тому - i про рiвноцiннiсть наукових теорiй та мiфiв, виявляє, що апелюють не тiльки до фактiв теоретичної навантаженостi емпiричних конста­­­тацiй, а й до тих фактiв iсторiї науки, якi свiдчать про повернен­­­ня до деяких попереднiх уявлень, однак тепер, це починає вiдбува­­­тися не тiльки на рiвнi емпiрiї. Таким чином, коли мова йде про неспiвмiрнiсть, тодi скорiше за все плутається два рiвня сприйнят­­­тя знання: епiстемологiчний i методологiчний. Вони дiйсно неспiвмiрнi, якщо спiвставляти їх безпосереднiм чином.

Література:

1. Карнап Р. Преодоление метафизики логическим анализом язы­­­ка//Аналитическая философия науки: становление и развитие. -М.,1998.

2. Патнем Х. Реализм с человеческим лицом//Аналитическая фило­­­софия науки: становление и развитие. -М.,1998.

3. Борн М. Размышления и воспоминания физика: Сборник статей. -М.,1977.

4. Аристотель. Метафизика//Сочинения: В 4-х тт. -М.,1976. -Т.1.

5. Ратников В.С. Физико-теоретическое моделирование: основания, развитие, рациональность. -К.,1995.

6. Чуйко В.Л. Iнтерпретацiя та реконструкцiя наукового знан­­­ня//Фiлософська думка. -N5. -К.,1999.

7. Рорти Ричард. После философии - демократия//Боррадори Дж.Американский философ: Беседы с Куайном и др.-М.,1998.

8. Lyotard J.-F. La Condition postmoderne. Rapport sur le savoir. -Paris,1979.

9. Чуйко В.Л. Гносеологiчнi проблеми аналiзу процесу техно­­­логiчного використання наукового знання// Проблеми фiлософiї. N91. -К., 1992.

10. Платон. Диалоги.-М.,1986.

11. Див.: Лосев А.Ф. Миф, число, сущность. -М.,1994.

12. Price D.J. de S. Science Since Babylon. -Vale,1961.

13. Жак Деррiда у Москвi. -М.,1992.

14. Чуйко В.Л. Про методологiчну недосконалiсть монiзму// Фiло­­­софськi читання пам'ятi Павла Копнiна -К.,1997.

15. Чуйко В.Л.Конструирующее мышление и технологическое приме­­­нение науки//Философские проблемы современного естествознания. -Вып. 72. -К.,1990.

16. Кондаков Н.И. Сравнение // Логический словарь-справочник. -М.,1975.

17. Рижко В.А. Концепцiя як форма наукового знання. -К.,1995.

18. Категории диалектики, их развитие и функции. -К.,1980.

19. Кузанский Н. Сочинения в двух томах. -Т.1. -М.,1979.

20. Ильенков Э.В. Проблема противоречия в логике//Диалектичес­­­кое противоречие. -М.,1979.