Сторінка
2

Людина – творець або руйнівник?

Найповніше життєва позиція людини реалізується у її способі життя, в тому, заради чого (чи для чого) людина живе і як вона живе: як діє, які має стосунки з іншими людьми, з суспільством в цілому тощо (як тут не згадати філософський твір австрійського мислителя Е.Фрома “Бути чи мати” .).

Поряд з елементарними потребами, задоволення яких забезпечує саме фізичне існування людини (їжа, одяг, житло і т. п.), важливе місце в її житті займають духовні потреби, притаманні людині як родовій істоті, потреби, що сформувалися в процесі соціогенезу. Сюди слід віднести передусім потреби людини в любові та спілкуванні, які, в свою чергу, пов'язані з потребами співчутливості, розуміння, захисту честі, поваги.

Духовна нерозвиненість, розмитість моральних цінностей при наявності соціальної активності здатні породити людину-робота, кар’єриста, руйнівника, губителя природи тощо. На рівні індивіда це може привести до примітивного отримання насолоди, нестримної хтивості, ненажерливості та інших явищ.

Що робить людину творцем, а що руйнівником? Альтруїзм чи егоїзм? Коли людина здійснює цей вибір: ким бути? Звiсно, вибiр залежить i вiд умов життя, i вiд виховання, навiть трохи вiд генетичної спадковостi, але усе ж таки головним чином вiд власної волi людини.

Вiд цього вибору залежить, яке життя ми проживемо, вiд того, яким було життя - який слiд ми залишимо по собi. Про когось згадувати гидко. А при згадцi про iнших комусь стає теплiше на душi.

В усi часи, мабуть, всi люди хотiли, щоб їх пам'ятали. Настiльки, що часом нехтували питанням, як саме їх пам'ятатимуть.

Герострат, грек з Ефесу, щоб обезсмертити своє iм'я пiдпалив диво свiту - прекрасний храм Артемiди. Його запам'ятали, але якою ганебною лишилась по ньому слава!

Марячи всесвiтнiм пануванням, рiзнi наполеони, гiтлери та сталiни лишали по собi кривавi слiди.

Хiба такої слави повинна прагнути справжня людина?

Сяє золотими банями на тлi блакитного неба Софiя Київська - втiлення висоти людського духу, скарбниця генiя народної творчостi. Цим незрiвняним зразком зодчества уславив себе великий князь Ярослав, якого нарiкли Мудрим.

Але найбiльшої пошани заслуговують вчинки людей, що не ставили за мету здобути собi славу. Не заради неї йшли на вогнища Джордано Бруно i Ян Гус - щоб захистити свої переконання й iдеали. Вони залишилися в пам'ятi людства символами мужностi та безкомпромiсностi. У вiрностi iдеалам вони бачили сенс власного життя.

Карався, мучився, але не каявся наш великий нацiональний поет Тарас Шевченко, пiдтримував своїм прикладом знесилених, будив заснулих, дорiкав байдужим, проклинав жорстоких i кликав до волi. Тож i живе вiн у нашiй пам'ятi, як повноправний громадянин незалежної України. Згадує "незлим, тихим словом" його народ.

Ми пам'ятаємо i високе кохання Марусi Чурай та її чудовi пiснi. З повагою думаємо про iншу, тендiтну i хвору, дiвчину з Полiсся - спiвачку досвiтнiх вогнiв Лесю Українку.

Мужнiй Грабовський, нездоланий Каменяр I. Франко, iнтелiгентний, але непокiрний Коцюбинський . Вони залишили нам у спадок свої твори. Хiба всiх перелiчити?

Iншi часи. Мрiє "упасти зерном в рiднiй сторонi" в ГУЛАГiвських таборах Василь Стус. I зрiс вiн золотим колосом на нивi нашої поезiї, став вiхою нашої iсторiї.

Всi вони жили не заради власного добробуту. Жили для народу, для України. Тому й безсмертнi вони, бо людина живе доти, доки про неї пам'ятають.

Тому, як висновок, хотілося б сказати наступне: якщо людина готова жити в ім’я інших, вміє і прагне віддавати (любов, увагу, віччливість, добро, свої сили, знання і багато іншого), вона творець, як тільки вона зациклюється на власному існуванні, цікавиться виключно собою – вона є руйнівником, руйнівником зв’язків зі світом, який оточує, руйнівником сенсу самого життя.

Література:

1. Бердяев Н.А. О назначении человека. – М., 1993. 2. Діалог культур і духовний розвиток людини: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – К., 1995. 3. Корженко В. Філософія виховання: зміни орієнтацій. – К., 1998. 4. Любутин К.Н. Человек в философском измерении. – Свердловск, 1991. 5. Максимов С.І. особистість і суспільство. – Харків, 1993. 6. Проблема людини в українській філософії XVI – XVIII ст. – К., 1998. 7. Проблема людини в українській філософії XVI – XVIII ст. – К., 1998. 8. Пролєєв С.В. Духовність і буття людини. – К., 1992. 9. Человек: мыслители прошлого и настоящего о его жизни, смерти и бессмертии. ХІХ век. – М., 1995. 10. Щедрова Г. Мета суспільства – людина // Віче, - 1995. – № 8. – С. 22-23.