Сторінка
10

Суть бюджетної системи, державні доходи та витрати, податки, дефіцит бюджету та державний борг України

Стійке економічне зростання, як переконує досвід високорозвинутих країн, можливе в умовах, коли частка витрат на на­уку та освіту у ВВП наближається до 3% його обсягу, при цьому участь держави у таких витратах - в середньому 35-45%. Зістав­лення наведених даних з показниками, які характеризують фінансове забезпечення розвитку вітчизняного науково-технічного потенціалу, та постійне фактичне недофінансування наукової сфери переконують у відриві нових бюджетних орієнтирів від стратегічно визначених пріоритетів.

У зв'язку з цим необхідно звернути увагу і на перелік поло­жень ряду законів України, дія яких зупиняється згідно зі стат­тею 55 проекту бюджету. Серед них положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності», відповідно до якого «Держава забезпечує бюджетне фінансу­вання наукової та науково-технічної діяльності (крім видатків на оборону) у розмірі не менше 1,7% валового внутрішнього продукту України». Іншими словами, держава не гарантує навіть того вкрай обмеженого обсягу фінансування наукової сфери, який вона має сьогодні.

Економічний розвиток може забезпечуватися при комплекс­ному підході до його управління. Проблеми економіки, соціальної сфери повинні вирішуватися взаємопов'язане та цілеспрямовано. Сьогодні економічна політика втратила соціальні орієнтири. Заробітна плата перестала відігравати роль основного джерела доходу. За період 1991-1999 років при зменшенні ВВП у 2,5 раза, продуктивності праці — в 1,4 раза підвищення споживчих цін перевищило зростання номінальної заробітної плати майже в 4 рази. При цьому реальна заробітна плата за цей період знизилася в 3,6 ра

4.1.Зважаючи на те, що дефіцит бюджету відноситься до вирішальних чинників зростання інфляції, виникають неабиякі сумніви щодо забезпечення позитивного сальдо бюджету. Так, у 1997 при рівні інфляції 10,7% дефіцит бюджету становив 6,7% ВВП; за 1998 року дефіціт Зведеного бюджету становив 1554,2 млн.грн. (2,2% ВВП), Державний бюджет України зведено з дефіцитом 1545,2 млн.грн. (2,2% ВВП); у 1999 в умовах інфляції споживчих цін 22,7% дефіцит бю­джету дорівнював 1,5% ВВП. Тобто замість запланованого профіциту бюджету логічно очікувати прихованого бюджетного дефіциту, боротьба з яким підвищує ймовірність того, що визначені бюджетні пріоритети можуть залишитися нереалізованими.

До кола проблем, які викликають сумніви щодо втілення за­декларованих стратегічних завдань, потрібно віднести загальний зовнішній борг, що перевищує $10 млрд. Це пов'язано, з одного боку, зі структурою зовнішнього боргу, де зберігається тенденція його орієнтації на зовнішні запозичення, а, з другого - зі структу­рою витрат з його обслуговування, які включають первинний профіцит та фінансування джерелами покриття дефіциту. Щодо структури витрат з обслуговування зовнішнього боргу, то прин­ципова відмінність між означеними джерелами такого обслугову­вання полягає в тому, що у випадку первинного профіциту такі витрати включаються в поточні витрати бюджету, які здійсню­ються насамперед за рахунок податкових надходжень, і відповідно зменшують обсяги бюджетних послуг. У випадку фінансування джерелами покриття дефіциту витрати забезпечуються в основному додатковими державними позиками. Зважаю­чи на зростання первинного бюджетного профіциту, передбаче­ного в 2001 році порівняно з попереднім роком (за прогнозними даними, профіцит бюджету становив в 2000 році 0,4%, а в 2001 — 0,7% ВВП), більш реальним є сценарій переорієнтації саме на первинний профіцит. Це в кінцевому підсумку означає трансформацію зовнішніх боргів у внутрішні. Зростанням потреб уряду у внутрішніх фінансових ресурсах для покриття зовнішніх боргів будуть поставлені під сумнів можливості як скорочення податкового навантаження, так і зростання бюджетних вкладень у соціально-економічний розвиток. Також винятково важливим для наступного року має бути врахування девальваційного ефек­ту на державні фінанси, оскільки зовнішні виплати (хоч і здійснювані в іноземній валюті) повинні фінансуватися з джерел держави, тобто фактично означають вилучення з бюджету зрос­таючих (разом з девальвацією) коштів, залишаючи все менше ре­сурсів на видатки за іншими статтями державних фінансів.

Маневрування розмірами бюджетного дефіциту та профіци­ту, яке широко використовується у світовій практиці, в Україні, на жаль, зумовлюється головним чином не потребами фінансу­вання економіки, а необхідністю сплати державних боргів. Фак­тичне вилучення фінансових ресурсів із реального сектору, яке відбувається у процесі такого маневрування, аргументується не­обхідністю пріоритетного виконання зовнішніх державних бор­гових зобов'язань. Не відкидаючи об'єктивності такої потреби, разом з тим постає невідкладне завдання підвищення ефектив­ності управління такими зобов'язаннями з метою зіставлення обсягів коштів, які спрямовуються на виконання боргових зо­бов'язань, з розмірами щорічного приросту ВВП.

Відкачування бюджетно-податкового потенціалу (у 2000 р. 14,5% податкових доходів спрямовується тільки на обслуговування державного боргу) свідчить про відсутність як гнучкої боргової стратегії, так і використання широкого кола економічних заходів, які пропо­нує наука та практика. У кінцевому підсумку це означає подаль­ше звуження регулюючої ролі держави на противагу продекларованій стратегічній тезі, що політика економічного зростання може стати результативною лише за умов посилення дієздат­ності держави, ефективного виконання нею своїх функцій. На жаль, така позиція системного підходу не знайшла належного втілення при визначенні бюджетної політики на 2001 рік.

4.2. Держава для фінансування своїх потреб може мобілізувати фінансові ресурси у формі державного кредиту. Державний кредит буває внутрішнім і зовнішнім. Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Сума його складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами, що надаються іноземними позичальниками, місцевим органам влади, державним підприємствам.