Сторінка
2

Специфіка і структура естетичної свідомості

Цю обставину в її фундаментальному значенні для філософії та психології виділяє Ф. Добжанський: « людина, безсумнівно, тварина, але тварина унікального і екстраординарного роду. Вид «людина» створив культуру, новий і дуже потужній метод адап­тації до середовища і керування ним. Культура не успадковуєть­ся через гени, кожна особистість засвоює її шляхом навчання. Однак здатність засвоювати культуру закладена в генетиці»2.

Людина сприймає те, що освоєно культурою, через різні форми діяльності, спілкування, навчання, гру. Біологічне і генетичне у людини – це лише передумови для соціальної діяльності. Фор­муючись у дитинстві, вони, дійсно, перетворюються у психо­логічні механізми і діють як «природні» здібності людини. Тому вони й здаються такими ж «природними» особливостям людсь­кої істоти, як і анатомічна побудова її тіла. Тим більше, що ці здібності властиві усім людям, розрізняючись лише ступенем їх розвиненості та культурно-етнічною своєрідністю прояву. Усе це справляє враження, що форми мислення та форми чуття успадковуються так, як і колір очей та форма носа. Отже, духов­не «має протяжність, обсяг, який іде кудись у глибину, ширину. Це своєрідне колективне «тіло» історії і людини, яке пропонує нам певне середовище з начиння та інструментів душі і є ант­ропогенним простором, цілою сферою. Це середовище підси­лення. Для того, щоб щось створити, – будь-що, у тому числі і в сфері духа, – потрібна робота, а робота виконується м'язами. Можна, якщо можна говорити про м'язи душі, розуму, громадсь­кості, історичності тощо. Тому в людській і історичній реаль­ності зовнішнє і є внутрішнє, а внутрішнє і є зовнішнє»3.

Тільки у процесі багатої соціальної практики відбувається освоєння індивідуумом соціального досвіду, зафіксованого у куль­турі, олюднюються його первинні біологічні потреби та здібності. У такий самий спосіб формуються й естетичні почуття. Іншими словами, естетичні почуття –це духовне утворення, яке оз­начає певний рівень соціалізації індивіда, піднесення його потреб до істинно людських. Це зумовлює низку особливостей естетичного почуття:

– воно опосередковує естетичне відношення, зумовлено всім попереднім досвідом людства, тому пов'язане зі ступенем спільності естетичного почуття (мірою втілення в індивідуальному досвіді чуттєвості загальнолюдських надбань), визначає характер людсь­кого світосприйняття. Згадаймо з цього приводу різницю між романтизмом (наприклад, героями романтичних поем О.С. Пуш­кіна, М.Ю. Лєрмонтова, Т.Г. Шевченка, повістей М.В. Гоголя) та класицизмом (героями драм Корнеля і Расіна). Перші відомі тим, що їх світосприйняття (світовідчуття) абсолютно вільне та індивідуальне. Вони цілком захоплені власним внутрішнім світом, тому порівнюють й оцінюють все навкруги по тих слідах, які залишає дійсність у їх почуттях. Герой епохи класицизму, на­впаки, цілком зорієнтований на суспільні норми життя. Поява власних почуттів розцінюється як ним самим, так і суспіль­ством як прояв слабкості та несформованості характеру;

– чим складніша соціальна, культурна, етнічна, демографіч­на структура суспільства, тим більше буде різновидів естетично­го почуття;

– щодо індивіда, існуючі у суспільстві типи естетичних по­чуттів виступають тільки як моделі розвитку, ступінь якого за­лежить від зусиль самої особистості, тобто зумовлений мірою соціалізації особистості. У той самий час нерозвинене естетич­не почуття є свідченням низької духовності суспільства або ок­ремої особи;

– міра розвитку естетичного почуття впливає на характер суспільної діяльності людини, зумовлює ступінь її тяжіння до прекрасного, гармонії, досконалості у будь-якому виді діяльності. У легенді середньовіччя про спорудження Шартрського собору у франції розповідається про те, що перехожий підійшов до люди­ни, яка везла тачку, навантажену камінням. На запитання: «Що ти робиш?» ця людина відповіла: «Везу прокляту тачку». Друга людина з тачкою, до якої звернувся перехожий з тим самим запитанням, відповіла, що заробляє на хліб для себе та своєї сім'ї. А остання, яку запитав перехожий, сказала, що будує храм (тобто відчуває свою причетність до гармонізації світу). Отже, естетичне почуття сприяє вдосконаленню зовнішнього світу шля­хом діяльності людини та гармонізує її духовний світ;

– головним засобом виховання естетичного почуття є мис­тецтво. Могутній естетичний потенціал у цьому сенсі має праця (творчість). Багато естетичних вражень дає спілкування з при­родою. У даному процесі формується культура почуттів;

– естетичне почуття – основа естетичної свідомості, на якій розвиваються інші, більш складні, елементи естетичного усві­домлення світу.

Таким чином, естетичне почуття – іі,е наслідок суб'єктив­ної емоційної реакції людини на об'єктивні виражальні форми природної та соціальної реальності, які оцінюються у співвідно­шенні з уявленнями, людини про красу.