Сторінка
17

Вексельний обіг в Україні і перспективи його розвитку

3) Підприємства-боржники, що виступають векселедав-цем, купують вексельні бланки в обслуговуючих їх банках і під час оформлення розрахунків векселями надають Укрвекселю необхідну інформацію про товарний характер договорів;

4) Векселедавці шляхом перепоручительного індосаменту можуть користуватися послугами Центральної вексельної палати як презентанта (пред'явника векселя трасату для акцепту) при виконанні дій з отримання платежів за векселем.

На підставі вищезазначеної Угоди були розроблені Тимчасові правила вексельного обігу між підприємствами низки базових галузей економіки України, покликаних регламентувати питання застосування векселів підприємства-ми зазначених міністерств. Тимчасові правила визначали органи, що координують вексельний обіг, передбачили створення єдиного вексельного реєстру всіх векселів, що обертаються, і розробку системи страхових гарантій за векселями.

Для визначення порядку відкритих вексельних торгів і попередження зловживань у сфері вексельного обігу Українською фондовою біржею був розроблений і затвер-джений Порядок проведення відкритих торгів з продажу векселів на Українській фондовій біржі. Відповідно до цього Порядку по четвергах можуть бути виставлені до продажу векселів підприємств.

Позабіржові операції з векселями і ведіння Єдиного вексельного реєстру здійснює Центральна вексельна палата. У цей час підготовчу роботу для проведення експерименту на базі згаданих міністерств практично завершено. До експерименту приєдналися також Мінмашпром, Мінтранс і інші відомства.

Потрібно відзначити, що на ринку цінних паперів з векселями працюють "Промінвестбанк", банк "Україна", "Приватбанк" та ряд інших комерційних банків. Уявляється, що при наявності ефективного механізму звернення стягнення на майно боржника при неналежному виконанні ним вексельного зобов'язання, вексель займе гідне місце в господарському житті країни.

2.2 Практика вексельного обігу в різних галузях народного господарства.

В Україні діє ряд особливостей процесу вексельного обігу, які необхідно враховувати при укладанні угод з партнерами, в тому числі іноземними.

На відміну від вексельного законодавства багатьох країн українське законодавство не визнає фізичну особу (громадянина України або іншої держави) учасником вексельних взаємовідносин. Використовувати векселі, виступати векселедавцем, акцептантом, індосантом або авалістом можуть тільки юридичні особи і суб'єкти підприємницької діяльності, визнані такими відповідно до діючого законодавства України.

Вказані положення закріплені у Правилах виготовлення і використання вексельних бланків, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10.09.1992 р. №528 і діють до затвердження Порядку випуску та обігу векселів.

До зняття зазначених обмежень векселедавець або індосант, який бажає передати своє право на отримання заборгованості фізичній особі або іноземному партнеру, може здійснити уступку вимоги у загальноцивільному порядку.

На сьогоднішній день можна виділити декілька видів векселів, що користуються попитом в Україні. Це, перш за все, векселі електричні, газові, телефонні. Є попит також на казначейські векселі, залізних доріг, металургійні комбінати, хімічну промисловість, але на ці векселі покупці досить специфічні, у них, як правило, є свій круг торговців і на фондовий ринок заявки на купівлю цих векселів виходять дуже рідко.

Протягом останніх декількох років незмінним лідером по популярності являлися векселі Національного Диспетчерського Центру (НДЦ), або як їх ще попросту називають - “електричні” векселі. Маючи такий вексель на руках, можна оплатити ним (по номіналу) власну заборгованість за електроенергію. Весною 1997р. ціна на цей вексель становила 35-40 % від номіналу. Через рік ціна впевнено трималась на рівні 64-66 %, і лише з початком літа 1998 р. попит на векселі НДЦ різко скоротився і ціна становила 49-50 %.

На Українській фондовій біржі (УФБ) торгівля векселями НДЦ почалася у березні 1996 р. Торгівля векселями проводиться також на Київській міжнародній фондовій біржі. Але треба відмітити, що жодній з бірж поки що не вдалося налагодити активну торгівлю векселями. Правила торгів на фондових біржах та низький інтерес до біржової торгівлі взагалі створювали умови для формування цін, які значно відрізняються від цін на позабіржовому ринку. Наприклад, в кінці 1996 р. на УФБ векселі НДЦ продавалися по ціні 50% від номіналу, в той час, коли на позабіржовому ринку ці самі векселі можна було купити по ціні 30% від номіналу. Завищення ціни на біржі пояснюється монополізмом продавця. Зменшенню зацікавленості до бірж також сприяє біржовий збір.

А ось позабіржовий вексельний ринок в Україні отримав набагато більший розвиток, ніж біржовий. По рівні організації позабіржовий ринок підрозділяється на:

Організований ¾ представлений ПФТС. Більшість угод по векселях, заключених в ПФТС, мають невелику контрольну суму, і на загальні результати торгів не впливають. Крупні угоди по векселях заключаються дуже рідко. Сьогодні навіть деякі фінансові організації (і навіть банки) відключаються від ПФТС, адже це не зовсім дешеве задоволення, а угоди, в основному, заключаються на позасистемному ринку.

“Сірий”— зконцентрувавший в собі основну масувексельного обороту та формуючий реальну ринкову ціну. Саме цей ринок, як не дивно, являється на сьогодні в Україні найбільш прогресивним, чітко відпрацьованим (порівняно), з реальними цінами, з наявністю чітко працюючими надійними торговцями та фінансовими посередниками. Цікаво, що серед самих учасників фондового ринку слово “сірий” ніколи не вживається. Можливо тому, що цей так званий “сірий” ринок являється основним, єдиним сформованим, зі своїми неписаними законами честі (джентльменська домовленість, тверда обіцянка, конфіденційність, культура торгу, комісійні виплати і т.п.), і тому різні не зовсім позитивні назви як то “сірий”, “чорний”, “нелегальний”, сприймається учасниками вторинного ринку цінних паперів не зовсім позитивно. Адже так званий “сірий” ринок — це ринок, який диктує життя!

Переваги “сірого” ринку очевидні:

Свобода участі. Немає жодних обмежень (ліцензій, регістрацій); не потрібні процедури лістингу цінних паперів, що знаходяться в обігу. Саме через це серед учасників вексельного обігу можна зустріти як банки та ліцензійованих торговців цінними паперами, так і юридичних осіб, не маючих ліцензію на торгівлю цінними паперами. І немає нічого дивного в тому, що деякі юридичні особи являються активними учасниками вексельного обігу навіть при відсутності ліцензії на торгівлю ЦП. По-перше: кожна юридична особа має право на проведення операцій з цінними паперами на суму, не перевищуючу 170 000 (сто сімдесят тисяч) гривень за календарний рік при відсутності ліцензії; по-друге: якщо юридична особа проводить угоду по векселях, але з однієї сторони (при купівлі чи при продажу) відсутні фінансові відношення (тобто вексель продається або купується за що завгодно тільки не за живі гроші), то така угода не попадає під статус “операція з цінними паперами” і таких угод юридична особа може здійснювати безліч.