Сторінка
7

Філософія розвитку. всесвіт: походження та природа

Якщо фізика покликана дати відповідь на питання «Як?», то ли­ше тому, що світ фізики - це множини якихось об'єктів (елементів) і якихось фізично-причинних зв'язків на множинах елементів. Отож, тут є все необхідне і достатнє для осмисленого застосування термі­на фізика. Історія фізики - історія дедалі досконалішого опису того, як відбуваються події у світі. Але знайдення відносності гранично загальних понять елемент і множина елементів в описі реальності, а потім і свідомо уведена їх релятивізація за рахунок встановлення логічного зв'язку з прямо протилежним і додатковим поняттям цілого (як не-множини) означає перехід у сферу передфізики. Передфізика є не що інше, як логіка. Логіка - тому, що предметом дослідження тепер стають умови і межі окреслено загальних для фізики понять. Логікою - тому що релятивізація окреслено загальних для фізики понять потребує дослідження логічного зв'язку і співвіднесеності їх з протилежними до них і нерозривно зв'язаних з ними понять цілого (не-множини). Логікою - тому що основою фізичної закономірності є логічна необхідність у природі, представленій властивостями чистого квантового стану, квантово-кореляційними ефектами, принципом ста­ціонарності дії, обмінними ефектами та ін.

З позицій множинності мови фізики, уведення постійної Планка Н у теоретичну схему і донині має вигляд протиприродного і абсолют­но довільного кроку. Адже засобами фізики не можна осягнути під­стави введення константою Н обмеження у природі. Постійна Планка і введення її у фізику стають зрозумілими лише з позицій передфізи­ки, що розуміється як об'єктивна логіка у властивостях і зв'язках природи. Адже природа не є тільки множиною якихось елементів. Абсолютизація понять елемент і множина елементів в описі природи недопустима і призводить до абсурду типу ультрафіолетової катас­трофи. Постійна /г виникає у фізичній теорії як суто технічний засіб відмови від необмеженої екстраполяції понять елемент і множина елементів в описі фізичної реальності. Тут-то і лежать необ-хідне обґрунтування, корінь і основа обмеження в об'єктивних властивос­тях природи, що символізується такою константою. Отже, постійна /г - це фундаментальний фізичний факт, який має передфізичну, тобто об'єктивно-логічну основу.

Другою формою вираження фундаментального фізичного фак­ту — скінченої нерозкладності світу на елементи і множини - висту­пає принцип стаціонарності дії. Фізики нерідко ставлять питан­ня: чому реальні рухи в природі такі, що на істинних траєкторіях виконується вимога дорівнювання нулю варіації дії? Відповіді на таке питання не знайти в межах фізики, а можлива лише у сфері передфізики. Принцип стаціонарності дії виражає граничний фунда­ментальний фізичний факт: ще одне прирівнювання нулю варіації дії на істинних траєкторіях є ще одним технічним засобом вираження фундаментальної вимоги: відмови від необмеженого застосування по­нять елемент і множина в описі фізичної реальності. А саме: множина близьких траєкторій, що оточують істинну, а не фізично-реальною множиною, оскільки варіація дії на всіх траєкторіях дорівнює нулю, і тим самим усі траєкторії фізично не відрізняються одна від одної і всі разом взяті фізично не відрізняються від істинної траєкторії.

Отже, два різних рівні в описі реальності - фізика і передфізи-ка - характеризуються, звичайно, і двома абсолютно різними типа­ми зв'язку. Якщо фізика - це світ елементів і множин, то єдиною можливою формою зв'язку у такому світі є причинність у суворо певній імовірнісній або статистичній формі, тобто фізична причин­ність. Передфізика - це світ як ціле. І властивості, і процеси в тако­му світі виражені тільки в термінах потенційних можливостей. Зви­чайно, у специфічному і своєрідному світі на зміну фізичній причинності приходить абсолютно інший тип зв'язку і залежнос­ті - імплікативний зв'язок. Існування імплікативного зв'язку - не­минучий і природний наслідок існування світу як неподільного і не­розкладного на множини. Концепція цілісності Всесвіту дозволяє висунути поняття, що перетворюють відокремлення живих систем від неживих, і поняття імплікативного зв'язку - одне з найважливі­ших у такому процесі. Імплікативний зв'язок характерний для сис­тем, що мають фундаментальну властивість скінченної цілісності і неподільності.

Джерелом немеханічної і не фізично-причинної цілісності в систе­мах виступають квантові властивості цілісності і неподільності; влас­тивості цілісності, що завдаються інтегральною формою принципу стаціонарності дії; властивості психічної цілісності у структурах мис­лення і свідомості. Конкретне джерело немеханічної цілісності у сис­темах може бути й іншим і залежить від специфічної природи систе­ми. Можна припустити існування специфічного типу організмічних систем з імплікативним зв'язком (у живій матерії). У будь-якому ви­падку цілісність таких систем має вкрай граничний характер, тому що поняття актуально-множинної (складової) структури стає неа­декватним і цілком незастосовним. В силу фундаментальної немеха­нічної цілісності таких систем їх структура (частини, підсистеми, елементи), а також стани елементів їх структури мають виражатися термінами потенційних можливостей. Це відбивається в поняттях на­бору можливих траєкторій переходу системи з початкового стану в скінченний (для систем, що описуються інтегральним варіаційним принципом; потенціальних можливостей, притаманних підсистемам єдиної квантової системи; безлічі варіантів ментального стану для свідомості та ін.). Але найголовніше те, що специфіка імплікативного зв'язку полягає в тому, що зв'язок не фізично-причинний, а, по суті, несиловий, логічний. Зв'язок розгортається у світі потенційних мож­ливостей і не переноситься з енергетичним впливом від однієї частини системи до іншої. Характерною відмінною особливістю імплікативних зв'язків і залежностей є безумовна однозначність їх і суворо неминучий, логічно необхідний характер їх прояву, переважаючий за необхідністю будь-який тип причинної (динамічної або імовірнісно-статистичної) визначення.

Так, на причинних ережах існуючих електронно-обчислювальних машин операція 4-2=2 ніколи не моделюєть­ ся з абсолютною достовірністю тому що завжди існує хоча б дуже мала імовірність виходу з ладу причинних механізмів машини, які реалізують операцію і утримують її результат. Для квантових же систем, що народилися у процесі розпаду вихідної системи, навпаки, арактерний абсолютно однозначний зв'язок і не фізично-причинний, а суто логічний.