Сторінка
4
ального виробництва. Під його впливом змінюється вся система суспільства - соціально-класова структура, політична система, духовне життя соціуму. Зміни відбуваються мирно, у формі реформ. Але якщо переходу перешкоджають попередні панівні класи, то між ними і новими класами виникають конфлікти, які, як правило, розв'язуються соціальною революцією. В ході соціальної революції ліквідується старий суспільний лад і утверджується новий лад суспільства. Тут вирішальну роль відіграють народні маси. Народ - рушійна сила історії. Філософія марксизму визначила конкретно-історичний етап суспільства як суспільну формацію, її основні елементи: спосіб виробництва, економічна база і надбудова. Вся історія людства - природничо-історичний процес зміни суспільних формацій і суспільних відносин. Вся історія людства з виникненням приватної власності, держави -стає історією боротьби соціальних станів, соціальних класів, де встановлюються ринкові відносини. Основні класи капіталістичного суспільства - буржуазія і пролетаріат. Пролетаріат - найреволюційні-ший клас, інтереси якого об'єктивно співпадають з інтересами всіх трудящих. Історична місія пролетаріату полягає в тому, що в боротьбі з буржуазією установлює демократичні відносини, соціальну справедливість і гуманізм. Завоювавши політичну владу, робітничий клас використовує її для побудови справедливого, гуманного суспільства, де скасована експлуатація людини людиною, створені умови для дійсно справжнього людського життя. Єдність теорії і практики здатна забезпечити успіх революційного перетворення світу. Це - нова теорія суспільства, заснована на новому розумінні ролі і місця людини в процесі суспільного розвитку. Матеріалістичне розуміння історії, розуміння людини несумісні з гегелівською діалектикою. Якщо Гегель розробив діалектику для аналізу процесу мислення Світового духу, то Маркс вперше з позицій матеріалізму творчо переосмислив гегелівську діалектику і розробив матеріалістичне вчення про розвиток як діалектичний метод дослідження світу. Якщо для Геге-ля процес мислення є самостійний суб'єкт, ідея, творець дійсного, то у Маркса ідеальне, ідея е лише моментом матеріального, що пересаджене у людську голову і перетворене в ній. У філософії марксизму діють два принципи пізнання: принцип матеріалізму і принцип діалектики.
3. Еволюція філософії марксизму: західні і східноєвропейські концепції
Філософія марксизму почала поширюватися в країнах Європи ще за життя Карла Мар кса. Проте на Заході філософія марксизму не стала цілісним вченням. Чому філософія марксизму різноманітне відтворювалася західноєвропейськими мислителями? Справа в тому, що філософія марксизму, по-перше, розвивалась під впливом різних конкретно-історичних умов, наукових відкрить, теоретично-критичного досвіду. По-друге, філософія марксизму (особливо соціальна філософія) не позбавлена помилок та історичних обмежень (помилки у визначенні живучості капіталізму, термінів соціальної революції тощо). Основоположники марксизму розуміли відносність оцінок і поглядів і попереджали, що все світорозуміння Маркса - це не догма, а метод, що дає не готові знання, а основні положення для подальшого розвитку і метод для дослідження. По-третє, філософія марксизму відрізняється від учень його послідовників. Уже філософія марксиста Фрідріха Енгельса не тотожна філософії Карла Маркса в пізнанні діалектики природи, суспільства, людину світу. Ще більш відрізняється філософія марксизму в розумінні Йосифа Діцгена, Карла Каутського, Франца Мерінга, Поля Лафарга, Антоніо Лабріоли, які репрезентували західні її концепції й теорії, від філософських поглядів Георгія Плеханова, Володимира Леніна, Миколи Бердяєва, Миколи Бухаріна, Йосифа Сталіна та багатьох інших. Нерідко розбіжності такі великі, що створюється прірва між достовірним марксизмом і тим, що пропагується. Ще Маркс, ознайомившись з марксизмом у Франції, сказав Полю Лафаргу: «Ясно одне, що сам я не марксист». Фрідріх Енгельс побачив у російському марксизмові «скам'янілу догму», тексти з Нового заповіту. По-четверте, ще менш подібності з достовірним марксизмом у марксизмові його пропагандистів, інтерпретаторів, популяризаторів (Ав-густ Бебель, Едуард Бернштейн та ін.). Разюча відмінність існує між філософією Карла Маркса і тим її виглядом, якого їй надавали ті, хто «запроваджував» теорію в життя. Різко видозмінювалась філософія марксизму у спробах «застосування» її в житті. Кожний політик по-своєму розуміє марксизм і по-своєму його розвиває. І це, як правило, не відступ від марксизму, а спосіб його корегування. Філософія марксизму, як і марксизм, сприйнята неоднозначне: і позитивно, і критично негативно.
Видатний соціал-демократичний філософ Йосиф Діцген (1828-1888 рр.) самостійно відкрив матеріалістичну діалектику, розробив теорію пізнання, підкреслював, що свідомість - ідеальний продукт матерії, яка вічно існує і рухається, що носій свідомості -мозок, частина світового цілого. Зміст свідомості - суспільне і природне буття. Пізнання здійснюється у чуттєвій та абстрактній формах: пізнання - процес руху від відносної істини до абсолютної. Відкидаючи кантівський агностицизм, Йосиф Діцген учив, що пізнання здійснюється в почуттєвих формах, які є образами зовнішнього світу, перевіряються досвідом, відстоював соціалістичні принципи суспільного устрою. Активний пропагандист марксизму Карл Каутський (1854-1938 рр.), інтерпретуючи вчення Маркса, допустив ряд перекручень суті марксизму. У творах «Економічне вчення Карла Маркса» (1887р.), «Томас Мор і його утопія» (1887 р.), «Шлях до влади» (1909 р.) та інших популярно викладає економічне вчення Маркса, розглядає соціально-економічне вчення як систему, де історичний матеріалізм - основа економічного аналізу, розкриває зміст марксистського розуміння ролі особи та народних мас в історії, підкреслює заслуги Карла Маркса у з'ясуванні рушійних сил соціальної революції, класової боротьби, у розробці наукової концепції суспільного розвитку. Разом з тим у програмі Карл Каутський, на відміну від Карла Маркса, вважає: економічний розвиток, як неминучий закон природи, приведе до перемоги соціалізму, приведе, навіть якщо пролетаріат і не відчує прихильності до соціалізму; мислитель не надає належного значення діалектиці суб'єктивного і об'єктивного, свободі і необхідності. Акцент на природному переході до соціалізму особливо чітко визначено у статті «Соціал-демократичний катехізис». Після її оприлюднення уявлення про вирішальну роль розвитку розцінені як відступ від марксизму у визначенні ролі робітничого класу в соціальній революції У полеміці з Едуардом Берн-штейном про державу та революцію Карл Каутський пропонував дати можливість майбутньому розв'язати проблему диктатури пролетаріату, а в листі до Георгія Плеханова зізнавався у тому, що не все розуміє в марксизмі: «можна бути в якомусь розумінні неоканті-анцем і визнавати історичну й економічну доктрину марксизму». На зламі ХІХ-ХХ століть таке розуміння марксизму переважало. Один з захисників марксизму від неокантіанства Франц Мерінг (1848-1919 рр.) у статті «Про історичний матеріалізм» та інших розкриває зміст матеріалістичного розуміння історії. Аналізуючи матеріалізм як наукову теорію і метод наукового дослідження, вважає головним твердження про визначальну роль способу виробництва матеріальних благ і залежність надбудовних сфер від економічних відносин, вчення про закономірності історичного процесу, про класову боротьбу як рушійну силу антагоністичних формацій. Франц Мерінг наполягав на необхідності творчого підходу до методу Маркса, вважаючи, що ним не ставилась мета створення єдиної картини світу, а революційний переворот, здійснений Марксом, пов'язував лише з матеріалістичним розумінням історії, надаючи значення діалектичному мисленню. Талановиті захисники і пропагандисти філософії марксизму Поль Лафарг (1842-1911 рр.), Антонів Лабріола (1843-1904 рр.), відстоюючи матеріалізм і діалектику Маркса, піддавали критиці ідеалізм, агностицизм і плоский еволюціонізм Канта. В марксизмі Лабріола знайшов духовну зброю для практичної діяльності, вважав, що матеріалістичне розуміння суспільства - загальне керівництво в дослідженні суспільства. Неоднозначне розуміння філософії Маркса його послідовниками свідчило про формування плюралізму усередині філософії: класичний марксизм, ленінський марксизм, - марксизм російського меншовизму, сталінський марксизм, неомарксизм тощо; дедалі більше поширення марксизму і дедалі більше зростає увага до марксизму з боку його опонентів. Західні концепції і теорії еволюції марксизму характеризуються тим, що марксистська філософія розглядається як наукова теорія, що дає відповіді на багато питань суспільного життя завдяки матеріалістичному розумінню історії та діалектики; філософія марксизму визнавалась обмеженою, як будь-яка теорія не дає однозначних рецептів, рішень, їй властиві суперечності. Тому до філософії марксизму слід ставитись, як до всякої іншої серйозної наукової теорії; філософія марксизму потребує розвитку, очищення від застарілих положень. Лише тоді теорія марксизму може стати методом пізнання і перетворення світу. Інше ставлення до філософії марксизму характерне для соціал-демократичної течії Росії.
Завантажити реферат