Сторінка
5
Прогресивні російські мислителі Павло Анненков, Микола Михайловський та інші сприйняли вчення марксизму про суспільство спрощено: як «економічний матеріалізм». Подолати таке розуміння марксизму намагається Микола Зібер, підкреслюючи його діалектичний характер. Але лише з Георгія Плеханова (1856-1918 рр.) починається якісно новий етап в історії російської соціально-філософської думки, що зв'язав її з західноєвропейською культурою. Тривала еміграція у Швейцарії дозволила Георгію Плеханову глибоко вивчити марксизм, перекласти російською мовою «Маніфест Комуністичної партії», «Злиденність філософії», «Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії» та ін. У творах «Про матеріалістичне розуміння історії», «До питання про розвиток моністичного погляду на історію» та інших Георгій Плеханов досліджує і розвиває матеріалістичне розуміння історії, діалектику свободи та необхідності, доводить застосовність категорій діалектики до аналізу розвитку капіталізму в Росії. Підкреслюючи, що економічна еволюція приведе до політичної революції, Георгій Плеханов розвиває ідеї історії філософської та суспільної думки, матеріалістичної діалектики, піддає критиці ідеологію народництва, легального марксизму, економізму, опортунізму Едуарда Бернштейна, ревізіонізму, богошукання та богобудівництва в Росії, неокантіанства, позитивізму. Діалектичний та історичний матеріалізм вважається фундаментом наукового соціалізму, так що без революційної теорії немає революційного руху. Такою теорією Плеханов вважає марксизм. Матеріалістичне розуміння історії, сприйняте Георгієм Плехановим, сприяло розробці ним політичної ідеології, права, релігії, моралі, мистецтва, філософії, що дає підстави говорити про нього як про мислителя європейського масштабу. Одним з найталановитіших пропагандистів і послідовників філософії марксизму є Володимир Ілліч Ленін (1870-1924 рр.), який вивчав праці Маркса, Енгельса, філософію Гегеля, Фейєрбаха. Уже першими творами Володимир Ленін виступив як послідовний марксист, з позицій матеріалістичного розуміння історії критикував філософію народництва, показував значення революційного перевороту, здійсненого Марксом і Енгельсом у філософії, підкреслював їх заслуги, особливо у створенні наукової соціології, аналізував найважливіші категорії соціальної філософії - суспільно-економічна формація, спосіб виробництва, матеріальні та ідеологічні відносини тощо, розкривав значення діалектики, історичних закономірностей, ролі народних мас, класів і особи в історії. Віддаючи належне теорії Маркса, що націлила класову боротьбу пролетаріату на завоювання політичної влади і організацію соціалістичного суспільства, Володимир Ленін пише, що не вважає теорію Маркса як щось закінчене і недоторкане, а навпаки, вважає, що закладено лише наріжні камені науки про суспільство, людину, про перетворення світу, вказує, що для російських соціалістів особливо необхідна самостійна розробка теорії Маркса, тому що теорія дає лише загальні керівні положення, які застосовуються, зокрема, до Англії інакше, аніж до Франції, до Франції інакше, аніж до Німеччини, до Німеччини інакше, аніж до Росії. Ця заява, співзвучна з західними концепціями марксизму, свідчила про творчий підхід Володимира Леніна до марксизму з урахуванням соціальних реалій і специфіки російської дійсності. Поглиблюючи вчення Маркса, зосереджується на проблемах •соціальної революції, класової боротьби і диктатури пролетаріату, ролі суб'єктивного фактора, особливо революційної теорії і робітничої політичної партії, історичній боротьбі за перетворення існуючого, створення гуманного, справедливого суспільства. Володимир Ленін пішов далі Маркса: узагальнюючи небачений в історії досвід створення суспільних відносин, нового суспільного ладу, дає філософське обґрунтування моделі гуманного, справедливого суспільства, поклавши в її основу «більш високий тип суспільної організації праці порівняно з капіталізмом». На початку соціальних перетворень намічалось введення самоуправління, відмова від товарних відносин, тобто воєнний комунізм, заснований на примусовій праці, насильстві. Невдачі штурмового переходу до соціальне справедливого, гуманного суспільства привели до глибокої економічної й політичної кризи, і Володимир Ленін докорінно переглядає модель гуманного, соціально-справедливого суспільства, пропонує нову економічну політику. Головне питання: економічний союз робітників з селянством, торгівля з селянством на основі твердого податку. Приватник допускався до дрібної промисловості і торгівлі. Визнавалась кооперація і збереження різних соціальних спільностей, верств і класів. І головне: введення державного регулювання комерційних і підприємницьких відносин. Думка про комерційну і підприємницьку функції раніш не згадувалась у книгах з наукового соціалізму. Нове, сказане Володимиром Леніним, не зрозуміли його прихильники. Однією з особливостей існування філософії марксизму є боротьба за її чистоту, завдяки чому досягла всесвітнього тріумфу. Але тут і Джерело її трагедії: плодотворна творчість, збагачувана марксистами Заходу, Плехановим, Леніним, поступово стала прерогативою окремих лідерів російського марксизму. Плюралізм виганяється з філософії марксизму, а сама теорія дедалі більше перетворювалась в набір Догм, цитат, коментаторство, опинившись ізольованою від світової філософської думки. Така особливість марксизму характерна для діяльності Йосифа Сталіна (1879-1953 рр.) ~ особи неординарної і суперечливої. Після смерті Леніна, оголосивши себе захисником ленінізму, Сталін вигнав з суспільствознавства інакомислення, вислав за межі СРСР видатніших вітчизняних філософів, знищив чи придушив як «ворогів народу» всіх опозиціонерів, добився абсолютної влади над народом. За таких умов філософська творчість нерідко зводилася до переказу і коментування примітивних уявлень про закони, категорії і риси діалектики, до звеличування всього радянського і заперечення буржуазної культури. У ставленні до західної культури склалася певна традиція. «Російський комунізм» побачив у марксизмі лише найрадикальнішу форму заперечення європейської, буржуазної цивілізації. Після смерті Сталіна почалось оновлення духовної атмосфери в країні: досліджується класична філософська спадщина, відроджується історія філософії, розробляються проблеми логіки, етики, соціального життя тощо. Але процес переосмислення понять філософії проходить у гострій боротьбі з догматизмом і тиском офіційної політики й ідеології. Інстанції вимагали від філософських публікацій відповідності догматично витлумаченому марксизму і захищали «розвинутий соціалізм». Філософії відводилась функція обґрунтування і коментування рішень партійно-державного керівництва. Публікації огульно критикували сучасну західну філософію, особливо гілки «неортодоксально-го» марксизму. В 30-40-і роки XX ст. філософське переосмислення, що не відповідало реаліям, викликало занепокоєння західноєвропейських марксистів, зверталась увага на спрощеність тлумачень і розуміння діалектичного матеріалізму. Уже в 50-60-х роках XX ст. італійський філософ Гальвано Делла Вольне доводить необхідність розроблення методів філософського знання для подолання методологічної слабкості діалектичного матеріалізму. Англійські аналітичні марксисти прагнуть удосконалювати марксистську теорію суспільства, занепокоєні тим, що «невпевнені успіхи соціалізму і сумнівний крах капіталізму» кидають виклик класичному марксизму. В 70-ті роки в Італії і Франції оприлюднюються марксистські твори, що критично оцінили сталінізм, «зрілий соціалізм», запропонували назвати сформоване в СРСР суспільство перехідним періодом від капіталізму до соціалізму. Французький марксист Луї Альтюсер закликає обернути кризу марксизму на користь самому марксизму. Англійський філософ Мо-ріс Корнфорт розпочинає серйозний перегляд усталених поглядів на філософію марксизму. Югославські філософи Славко Стоянович і Ге-орг Петрович та інші піддали критиці так зване соціалістичне суспільство в Югославії та СРСР і марксизм, створили теорію постмарксиз-му, співзвучну зі справжньою філософією Маркса. На противагу діючій тривалий період догматичній версії марксизму, на Заході сформувались творчі, ті, що обстоюють принцип сумніву, гілки марксизму, що ставлять центральною ідею гуманізму, соціальної справедливості. Щоб не склалося хибне враження про стан марксистської філософії в СРСР, підкреслимо: її розвиток ніколи не припинявся. Що ж стосується періоду після 50-х років, то проблеми діалектики, логіки і теорії пізнання розробляють Боніфатій Кедров і Павло Копнін, проблеми ідеального, єдності абстрактного та конкретного - Евальд Ільєнков, проблеми свідомості - Сергій Рубін-штейн та Мераб Мамардашвілі, соціальну філософію переосмислює Юрій Левада, проблему людини - Борис Ананьєв, Іван Фролов та багато інших видатних сучасних філософів.
Завантажити реферат