Сторінка
11
Екзистенціально-романтична філософія ідеї, що розвивала українська романтична філо софія, у тому числі російськомовна (Гоголь, Юркевич), були продовжені у Київській російськомовній школі початку XX ст. її представники - Лев Шестов, Микола Бердяєв, Михайло Коцюбинський та ін. Широке визнання отримала філософія Льва Ісаковича Шестова (Шварцмана) (1866-1938 рр.) - засновника філософії екзистенціалізму в Україні. Закінчив Київський університет. Захопився марксизмом, брав участь у створенні перших марксистських гуртків. Згодом відійшов від марксизму. Опублікував статті: «Питання совісті (про Володимира Соловйова)», «Добро у вченні гр. Толстого і Ф. Ніцше», «Достоєвський і Ніцше» та ін. Знайомство з Миколою Бердяєвим зміцнює екзистенціалістський світогляд Шестова. У книзі «Апофеоз безгрунгя. Досвід адогматичного мислення» викладає основні положення екзистенціалізму. Книга викликала бурхливу полеміку. В 1916-1918 роках виступав у Москві з філософськими доповідями, а потім у Київському народному університеті читав лекції з історії стародавньої філософії. З 1920 року -в еміграції. П'ятнадцять років читав у Паризькому університеті, в Сорбонні курс філософії. Знайомиться з видатними філософами Заходу - Едмундом Гуссерлем, Максом Шеллером, Мартіном Бубером, Мартіном Хайдеггером та ін. Опублікував книгу «К'єркегор і екзистенціальна філософія». Лев Шестов розуміє філософію як виявлення першооснов людського життя. На рубежі ХІХ-ХХ стст. Лев Шестов заявляє про ті екзистенціальні проблеми, що стануть перед європейською філософією лише в 20-х роках. Незалежно від К'єркегора, з творчістю якого ознайомився згодом, висловлює ідеї про крах свідомого життя, його безглуздість, трагічну ситуацію особистості. Лев Шестов слідом за німецьким філософом Фрідріхом Ніцше показує неспроможність ідей гуманності та прогресу. Усвідомлює, що в житті людина опиняється перед невідомістю та безнадійністю. У дусі екзистенціалізму відкидає раціоналізм, наукову істину, науку, закони природи та етики як владу бездушних до всього істин, що поневолюють людину. Раціональному протиставляє тип індивідуальної, переживаючої людини. Пафос філософії Льва Шестова полягає в утвердженні багатомірності людини.
Видатний мислитель, який присвятив життя філософії свободи людини, Микола Олександрович Бердяєв (1874-1948рр.) справив істотний вплив на виникнення в Європі класичного типу екзистенціалізму. У молодості захоплювався марксизмом. Згодом відмовився від марксизму. Як екзистенціаліст української ментальності, ставить у центр філософствування людину. У книзі «Самосвідомість» пише: «Моя особистість не є готовою реальністю, я створюю свою особистість, створюю її і тоді, коли пізнаю себе, я є насамперед акт . Я сам, той що пізнає, - екзистенційний, і ця екзистенціальність є разом з тим не об'єктивований предмет мого пізнання». Микола Бердяєв розуміє філософію як пізнання людського існування і розуміння світу через людське існування. Особистість більш таємнича, аніж світ, особистість є цілим світом. Філософія Миколи Бердяєва - оригінальний синтез світоспоглядання попередників, професійних філософів.
Вплив екзистенціальної романтичної філософії, її мотивів простежується у творчості Лесі Українки та Михайла Коцюбинського. Революційний демократ Михайло Михайлович Коцюбинський (1864-1913 рр.) зазнав впливу марксизму, втілив у художню творчість вікові мрії українського народу про землю та волю. Гострі суперечності суспільного розвитку привели в рух селянство, йому й присвячені твори Михайла Коцюбинського. З невичерпним оптимізмом сприймає життя, закликає письменників змальовувати життя так, щоб «у читача живіше б забився пульс, зміцніла енергія і віра в краще, виникло б бажання всі сили віддати найшвидшому досягненню кращого». Його хвилює свобода народу, якого капіталізм може позбавити і хати, і землі. У таких трагічних умовах селянство покладає надію на рідну землю, рідну природу і на величезну силу народних традицій. У єдності з природою, у гармонії з нею можливе людське щастя. У відриві від неї, у відчуженні людини від землі - джерело і сенс трагедії особистості. Мрія про землю - стрижень, на якому тримається життя селянина. Страх відчуження від землі посилюється й тим, що викохану у мріях неньку-землю спотворює, руйнує фабрично-заводський монстр. У формі художньої творчості, - потоці свідомості — Михайло Коцюбинський досліджує психіку особи, її екзистенціальний внутрішній світ.
Поетеса і філософ, літературний критик і публіцист Леся Українка - Лариса Петрівна Косач-Квітка - (1871-1913 рр.) створила романтично-екзистенціальний художній світ, в якому воєдино переплелись і сердечність, і моральнісна чистота вчинків і почуттів, і нерозривна єдність особистості і природи. Природа антропоморфна. І тому так тепло й невимушене спілкуються з її явищами персонажі художніх творів Лесі Українки. Глибоко проникаючи в сенс історичних процесів, наповнює поезію пафосом боротьби за правду. У філософських роздумах відстоювала матеріалістичну та історичну ідею соціальної перебудови суспільства в інтересах трудового люду. Бачила в народі могутню творчу силу історії. Леся Українка критично осмислює спіритуалізм і містицизм у філософії, неокантіанство.
Кінець XIX - початок XX ст. ознаменува лись кризою раціоналістичної філософії, що виявилась неспроможною реалізувати себе як наука наук. Реакцією на претензії філософського раціоналізму Просвітництва, втіленого в німецькій класичній філософії, стала ідея заміни філософії синтезом наукового знання, висловлена позитивістами Огюстом Контом та Гербертом Спенсером, а потім прихильниками емпіріокритицизму. З іншого боку, проти раціоналізму просвітників виступили представники релігійної філософії, які вважали філософію принципово ненауковим способом осмислення людського буття. Ці неординарні явища суспільного життя зумовили формування в Україні філософських шкіл широкого спектра - від позитивізму до релігійного екзистенціалізму. Розробка проблем зосередилась в основному в університетах Харкова, Києва, Одеси, хоч філософська думка в Україні розвивалась і поза університетами. Особливістю розвитку української філософії стала її російськомовна форма, оскільки українська мова залишалась фактично забороненою. Академічна філософія тоді репрезентована творами відомих учених Олександра Потебні, Олексія Козлова, Олексія Гілярова, Георгія Челпанова, Миколи Грота, Василя Зеньківського, Густава Шпета та ряду релігійних філософів - Петра Ліницького, Павла Кудрявцева, Романа Богдашевського. Надбанням громадськості стала творчість видатних прогресивних письменників України - Михайла Драгоманова, Івана Франка, Володимира Вернадського та багатьох інших, їх науково-філософські твори проникнуті духом високої моральності, на якій формувалась українська філософська культура - з періоду Володимира Мономаха до сучасності. Відхід від українського менталітету не став абсолютним.
Завантажити реферат