Сторінка
9
Микола Васильович Гоголь - мислитель української ментальності, хоч не чужа йому й російська культура. Письменник визнавав: «Я сам не знаю, яка у мене душа, хохлацька чи російська. Знаю тільки, що ніяк би не дав переваги ні малоросіянинові перед російським, ні російському перед малоросіянином. Обидві природи щедро обдаровані Богом». Існує й інше розуміння роздвоєності душі Миколи Гоголя: «панича Гоголя» виховано кар'єристом, а не патріотом України. Звідси й роздвоєність його душі: одна прагне до самопізнання, інша - до слави, одна підтримує патріотизм українця, інша - великодержавні амбіції росіянина. Мабуть, ближче до розгадки таємниці Миколи Гоголя є концепція, запропонована Дмитром Чижевським: світ «Мертвих душ» у контексті «Вибраних місць з листування з друзями» - це не справжній світ, а видимість, символи, що необхідно розшифрувати і побачити за ними світ людської душі і серця. Ключ до розшифровки «Мертвих душ» - власна душа: віднайдеш ключ до власної душі - тоді відкриєш душі всіх. Саме душа, а не розум - осереддя людської суті. Тому орієнтуватися не на удосконалення розуму, до чого кликало Просвітництво, а на «просвітлення» людської душі, моральне удосконалення конкретної людини, не абстрактної. Поліпшувати життя людини нинішньої, а не майбутньої: шляхи до світлого майбутнього заховані саме в темній і заплутаній сучасності. Микола Васильович Гоголь, наслідуючи Григорія Сковороду, вбачає у людському серці «безодню незвідану», в якій щохвилини людина помиляється. Щоб уникнути помилок, необхідно удосконалювати себе. Шлях удосконалення - улюблена справа людини: «Ставши при ділі, людина стоїть на землі, а тільки на землі й можна сіяти зерно». Чи не правда, як близько за духом такий роздум до ідеї «спорідненості» Сковороди? Чи ж це не антеїзм - ментальна властивість українського світогляду? В дусі української ментальності Микола Гоголь відтворив світ конкретного індивіда, особистості -неповторний, унікальний, наділений правом на власний моральний шлях і свободу. Це стосується кожного народу, його характерних рис: «Один і той самий молот, б'ючи по склу, розбиває його вщент, коли б'є по залізу, кує його». Микола Гоголь діалогічний. Розщеплення його душі асоціюється з драмою буття, де точиться боротьба між Богом та Чортом, між світлим та темним початком буття всіх і кожного індивіда, між різними частинами народу. Досліджуючи драму народу у творі «Гоголь і чорт», Дмитро Мережковський показав, що вся творчість Миколи Гоголя присвячена темі боротьби людини з чортом. Чорт сидить у кожній людині. Сенс життя й полягає в тому, щоб подолати чорта шляхом самовдосконалення людини.
Визначаючи місце Миколи Гоголя в українській культурі, Михайло Драгоманов підкреслював: «Маємо повне право вважати, що Гоголь породив і поетичні пошуки Метлинського, Костомарова і самого Шевченка, і якщо не викликав, то йшов паралельно з етнографічними працями Максимовича, Срезнєвського та ін., і став, отже, одним з батьків новітнього українського народолюбства, тим більше, що про Україну так багато і гучно говорила людина, яка відразу стала поруч з Олександром Пушкіним авторитетом в очах російської громадськості». Екзистенціальна творчість Миколи Гоголя стала епохою у розвитку російської літератури, зрушивши її з шляху Олександра Пушкіна на шлях Федора Достоєвського.
Протягом віків здійснювався стійкий творчий вплив української, в тому числі й філософської, культури на російську, особливо з часів Олексія Михайловича і Петра І. XIX ст. не стало винятком. У 1834 р. Євген Гребінка зазначав: «Петербург є колонією освічених малоросіян . Всі академії, всі університети наповнені земляками». Українські мислителі несли в Росію просвіту, гуманістичні ідеї, ідеї національної культури та слов'янського єднання. Близький знайомий Тараса Шевченка Осип Бодянсь-кий (1808-1877 рр.) - професор Московського університету — переклав російською мовою фундаментальні праці «Слов'янські давності» та «Слов'янські народоописання», чим ввів Шафарика до Росії, а разом з ним - і його ідею єдності слов'ян. Невимушене філологія трансформувалась у політику і філософію історії.
Ідея об'єднання слов'ян відіграла важливу роль у формуванні самосвідомості слов'янських націй, особливо української. Наприкінці 1845 - на початку 1846 років у Києві організувалося таємне Кирило-Мефодіївське товариство.
Основна мета товариства: досягнення слов'янської взаємності, формування федерації слов'янських народів на основі їх повної свободи та автономії. Повалення самодержавства, ліквідація кріпосного права, скасування станів, національне визволення слов'янських народів, об'єднання їх у республіканську федерацію на принципах повної свободи і суверенності, поширення освіти серед народу — стало головним завданням.
Відомий історик, етнограф Микола Іванович Костомаров (1817-1885 рр.) палко проповідував ірраціоналізм і релігійну філософію, примирюючи віру з розумом, стверджуючи, що Бог дав світу духовний початок що безпосередньо сприймається серцем Микола Костомаров вважав, що слов'яни завжди соціальне нерозшаровані. Україна - невгамовна войовниця за волю і Христову правду, створила державу вільності - Запорізьку Січ. «Не любила Україна ні царя, ні пана і створила у себе козацтво, тобто братство, куди кожний вступаючи ставав братом іншим - чи був він раніше паном, чи невільником, або був він християнин, а були козаки між собою всі рівні, а старшини обиралися на зборах і мусили служити всім за словом Христовим, бо обіймали посаду примусово, як повинність, і не було ніякої панської величності і титулу між козаками». Ідея рівності між людьми, яка випливала з християнської віри, проголошувалась і в соціально-політичній програмі, спрямованій на відміну кріпацтва, «викоріненню рабства і всякого приниження нижчих класів». Микола Костомаров - один з перших звернув увагу на роль народу як рушійної сили історії.
Завантажити реферат