Сторінка
1
ПЛАН
1. Місце і значення теоцентризму у середньовічній філософії
2. Загальна характеристика схоластики
3. Основні представники схоластики і теоцентризму
Список використаної літератури
1. Місце і значення теоцентризму у середньовічній філософії
Середньовічне мислення власне кажучи саме по собі є теоцентричним: реальністю, яка визначає все суще, для нього є не природа, а бог.
Теоцентризм - (від грец. theos - Бог), таке розуміння світу, у якому джерелом і причиною всього сущих виступає Бог. Він центр світобудови, активний і його початок є дія.
Принцип теоцентризма поширюється і на пізнання, де найвищу сходинку в системі знання займає теологія; нижче неї - філософія, яка знаходиться на службі в теології; ще нижче - різні приватні і прикладні науки.
Середньовічна філософія була нерозривно зв'язана з християнством, тому загальфілософські і християнські ідеї тісно в ній переплітаються. Основна ідея середньовічної філософії – теоцентризм.
Корені філософії середніх століть ідуть у релігії єдинобожжя (монотеїзму). В основі християнського монотеїзму лежать два найважливіших принципи, далеких релігійно-міфологічній свідомості і відповідно філософському мисленню язичницького світу: ідея утворення й ідея одкровення. Обидві вони тісно між собою зв'язані, тому що припускають єдиного особистого Бога, Бог є реальністю, що визначає все суще. Ідея утвору лежить в основі середньовічної онтології, а ідея одкровення складає фундамент навчання про пізнання.
Таким чином, розходження у функціях, виконуваних людьми, є результатом не суспільного поділу праці, а цільової діяльності бога.
Ясно, що в середні століття, в епоху теоцентризму, прагнули обґрунтувати правомірність представлень про Бога. Повсякденна релігійна свідомість вважала буття Бога очевидним остільки, оскільки кожна людина має поняття про нього.
По Августину, Бог осягається в глибинах людської душі, варто тільки зануритися в них, і ви знайдете Бога неминуче.
Дамаскін виходив з того, що поняття про Бога укорінено в серці кожної людини.
Розглянуті погляди одержали своє узагальнення в так називаному онтологічному доказі Ансельма. Ансельм вважав, що ідеї існують реально. Якщо є ідея Бога, тобто і сам Бог. Спростовуючи Ансельма, класик середньовічної схоластики Хома Аквінський прагнув йти від світу до Бога і приводив на цей рахунок ряд «доказів».
Перший «доказ» повторює міркування Аристотеля про першорушій: кожен предмет спонукуваний іншим, окрім першорушія. В другому «доказі» стверджується, що світ - а тут багато випадкового - повинен мати абсолютно необхідні причини. У третьому «доказі» Бог розуміється як вихідна основа всього сущого, відсутність якої вважається безглуздим. У четвертому «доказі» Бог розуміється як вершина досконалості, у п'ятому «доказі» - як остання мета, що гармонізує всі доцільні процеси.
У науці відсутні достовірні докази існування Бога. Приводяться у філософії й у теології аргументи на користь дійсності Бога поки не дуже переконливі. Утім тому, хто вірує в існування Бога людині вони, мабуть, і не потрібні. Адже Бог відкрився людям з вигуком «Я - сущий». У будь-якому випадку - існує чи Бог ні - філософський зміст представлення про геоцентризм є органічною стадією розвитку філософських поглядів. Той, хто не визнає існування Бога, може в дусі середньовічного символізму стверджувати, що в монотеїзмі і теоцентризмі сховані могутні шари філософського знання.
Отже, теоцентризм - принцип, відповідно до якого Бог є центром, фокусом середньовічних філософських і релігійних представлень; конкретизує принцип абсолютної особистості.
[1]”Є тільки один абсолютний початок - Бог, а все інше - його утвір. Різниця між Богом і утвором - величезна: це дві реальності різного рангу. Справжнім буттям володіє тільки Бог, йому приписується ті атрибути, якими античні філософи наділяли буття. Він вічний, незмінний, самототожній, ні від чого іншого не залежить і є джерелом усього сущих. Християнський філософ IV-V століть Августин Блаженний (354-430) говорить тому, що Бог є вище буття, вища субстанція, вища (нематеріальна) форма, вище благо. Ототожнюючи Бога з буттям, Августин випливає священному писанню. У Старому завіті Бог повідомляє про себе людині: "Я єсмь Сущий". На відміну від Бога, створений світ не має таку самостійність, тому що існує не завдяки собі, а завдяки іншому; звідси відбувається мінливість, мінливість, минущий характер усього, що ми зустрічаємо у світі. Християнський Бог, хоча сам по собі недоступний для пізнання, проте відкриває себе людині, і його одкровення виявлене у священних текстах Біблії, тлумачення яких і є основний шлях богопізнання. У середні століття бог і релігія – ось головні об'єкти філософії, саме бог і релігія вивчається в той час її служителями”.
2. Загальна характеристика схоластики
Ще у кінці V — на початку VI ст. склалася система освіти Середньовіччя. В школах викладання будується відповідно до системи "семи вільних мистецтв", але в обмеженому вигляді — трьохдоріжжя, чотирьохдоріжжя. Саме в цих школах зароджується система середньовічної філософсько-теоретичної думки — схоластика (школа). Трохи пізніше, у XII ст., виникають перші університети, на базі яких схоластика набуває класичного виду.
Схоластика — це тип релігійної філософії, для якого характерне принципове панування примату теології над усіма іншими формами пізнання, знання. Витоки схоластики можна знайти у пізньоантичній філософії, насамперед — у Прокла, який абсолютизував дедуктивізм (шукав відповіді на всі питання, виходячи з текстів Платона).
Схоластику поділяють на ранню та пізню. Рання схоластика (XI-XII ст.) склалася в умовах становлення феодального ладу в Європі та папської влади Риму; вона повністю перебувала під впливом августинівського платонізму (Ансельм Кентерберійський). В цей період схоластика часто має опозиційний характер, і не тільки завдяки вченням окремих єретиків, а й у принципах окремих визнаних напрямів можна знайти ідеї, що суперечать вченню поборників чистої віри (принципи схоластичного раціоналізму протистоять вченню Петра Дамініані, Ланфранка, Бернара Клервоського та ін.).
Між ранньою та пізньою схоластикою виділяють період зрілої схоластики (XII-XIII ст.), яка розвивалася в середньовічних університетах, її центром визнається Паризький університет, де культивувався платонізм, який поступово витіснявся арістотелізмом (Альберт Великий, Фома Аквінський).
Завантажити реферат